< Eyüp 3 >
1 Sonunda Eyüp ağzını açtı ve doğduğu güne lanet edip şöyle dedi:
По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
І Йов заговорив та й сказав:
3 “Doğduğum gün yok olsun, ‘Bir oğul doğdu’ denen gece yok olsun!
„Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
4 Karanlığa bürünsün o gün, Yüce Tanrı onunla ilgilenmesin, Üzerine ışık doğmasın.
Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.
5 Karanlık ve ölüm gölgesi sahip çıksın o güne, Bulut çöksün üzerine; Işığını karanlık söndürsün.
Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
6 Zifiri karanlık yutsun o geceyi, Yılın günleri arasında sayılmasın, Aylardan hiçbirine girmesin.
Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
7 Kısır olsun o gece, Sevinç sesi duyulmasın içinde.
Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
8 Günleri lanetleyenler, Livyatan'ı uyandırmaya hazır olanlar, O günü lanetlesin.
Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
9 Akşamının yıldızları kararsın, Boş yere aydınlığı beklesin, Tan atışını görmesin.
Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
10 Çünkü sıkıntı yüzü görmemem için Anamın rahminin kapılarını üstüme kapamadı.
бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
11 “Neden doğarken ölmedim, Rahimden çıkarken son soluğumu vermedim?
Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
12 Neden beni dizler, Emeyim diye memeler karşıladı?
Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
13 Çünkü şimdi huzur içinde yatmış, Uyuyup dinlenmiş olurdum;
Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
14 Yaptırdıkları kentler şimdi viran olan Dünya kralları ve danışmanlarıyla birlikte,
з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
15 Evlerini gümüşle dolduran Altın sahibi önderlerle birlikte.
або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
16 Neden düşük bir çocuk gibi, Gün yüzü görmemiş yavrular gibi toprağa gömülmedim?
Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
17 Orada kötüler kargaşayı bırakır, Yorgunlar rahat eder.
Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
18 Tutsaklar huzur içinde yaşar, Angaryacının sesini duymazlar.
разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
19 Küçük de büyük de oradadır, Köle efendisinden özgürdür.
Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
20 “Niçin sıkıntı çekenlere ışık, Acı içindekilere yaşam verilir?
І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
21 Oysa onlar gelmeyen ölümü özler, Onu define arar gibi ararlar;
що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
22 Mezara kavuşunca Neşeden coşar, sevinç bulurlar.
тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
23 Neden yaşam verilir nereye gideceğini bilmeyen insana, Çevresini Tanrı'nın çitle çevirdiği kişiye?
мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
24 Çünkü iniltim ekmekten önce geliyor, Su gibi dökülmekte feryadım.
Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
25 Korktuğum, Çekindiğim başıma geldi.
бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
26 Huzur yok, sükûnet yok, rahat yok, Yalnız kargaşa var.”
Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“