Eyüp 14
1 “İnsanı kadın doğurur, Günleri sayılı ve sıkıntı doludur.
Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
2 Çiçek gibi açıp solar, Gölge gibi gelip geçer.
вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
3 Gözlerini böyle birine mi dikiyorsun, Yargılamak için önüne çağırıyorsun?
І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
4 Kim temizi kirliden çıkarabilir? Hiç kimse!
Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
5 Madem insanın günleri belirlenmiş, Aylarının sayısı saptanmış, Sınır koymuşsun, öteye geçemez;
Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
6 Gözünü ondan ayır da, Çalışma saatini dolduran gündelikçi gibi rahat etsin.
відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
7 “Oysa bir ağaç için umut vardır, Kesilse, yeniden sürgün verir, Eksilmez filizleri.
Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
8 Kökü yerde kocasa, Kütüğü toprakta ölse bile,
якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
9 Su kokusu alır almaz filizlenir, Bir fidan gibi dal budak salar.
то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
10 İnsan ise ölüp yok olur, Son soluğunu verir ve her şey biter.
А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
11 Suyu akıp giden göl Ya da kuruyan ırmak nasıl çöle dönerse,
Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
12 İnsan da öyle, yatar, bir daha kalkmaz, Gökler yok oluncaya dek uyanmaz, Uyandırılmaz.
так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
13 “Keşke beni ölüler diyarına gizlesen, Öfken geçinceye dek saklasan, Bana bir süre versen de, beni sonra anımsasan. (Sheol h7585)
О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
14 İnsan ölür de dirilir mi? Başka biri nöbetimi devralıncaya dek Savaş boyunca umutla beklerdim.
Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
15 Sen çağırırdın, ben yanıtlardım, Ellerinle yaptığın yaratığı özlerdin.
Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
16 O zaman adımlarımı sayar, Günahımın hesabını tutmazdın.
бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
17 İsyanımı torbaya koyup mühürler, Suçumu örterdin.
провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
18 “Ama dağın yıkılıp çöktüğü, Kayanın yerinden taşındığı,
Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
19 Suyun taşı aşındırdığı, Selin toprağı sürükleyip götürdüğü gibi, İnsanın umudunu yok ediyorsun.
каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
20 Onu hep yenersin, yok olup gider, Çehresini değiştirir, uzağa gönderirsin.
Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
21 Oğulları saygı görür, onun haberi olmaz, Aşağılanırlar, anlamaz.
Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
22 Ancak kendi canının acısını duyar, Yalnız kendisi için yas tutar.”
Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
