యోబు~ గ్రంథము 41
Чи левіята́на потя́гнеш гачко́м, і йому язика стягнеш шну́ром?
Чи очерети́ну вкладеш йому в ні́здря, чи терни́ною що́ку йому продіра́виш?
Чи він бу́де багато благати тебе, чи бу́де тобі говорити лагі́дне?
Чи складе він умову з тобою, і ти ві́зьмеш його за раба собі вічного?
Чи ним ба́витись будеш, як пта́хом, і прив'яжеш його для дівча́ток своїх?
Чи ним спільники́ торгува́тимуть, чи поділять його між купців -ханане́їв?
Чи шпилька́ми проко́лиш ти шкіру його, а остро́гою ри́б'ячою — його го́лову?
Поклади ж свою ру́ку на нього, й згадай про війну, — і більше того не чини!
9 ౯ దాన్ని చూస్తే చాలు, మనుషులు దాన్ని వశపరచుకోవచ్చనే ఆశ వదులుకుంటారు. దాని చూస్తే చాలు ఎవరికైనా గుండెలు అవిసిపోతాయి.
Тож наді́я твоя неправдива, — на сам ви́гляд його упаде́ш.
Нема смільчака́, щоб його він збудив, — а хто ж перед обличчям Моїм зможе стати?
Хто ви́йде навпроти Мене́ — й буде ці́лий? Що під небом усім — це Моє!
12 ౧౨ సముద్ర రాక్షసి కాళ్ళను గురించైనా దాని మహా బలాన్ని గురించైనా దాని చక్కని ఆకారాన్ని గురించైనా పలకకుండా మౌనంగా ఉండను.
Не буду мовчати про чле́ни його, про стан його сили й красу́ його складу.
Хто відкриє пове́рхню одежі його? Хто піді́йде коли до двійни́х його ще́лепів?
Двері обличчя його хто відчи́нить? Навко́ло зубів його жах!
Його спи́на — канали щитів, поє́днання їх — крем'яна́я печать.
Одне до одно́го дохо́дить, а вітер між ними не про́йде.
Одне до одно́го притве́рджені, сполучені, і не відді́ляться.
Його чха́ння засвічує світло, а очі його — як пові́ки зорі́ світово́ї!
Бу́хає по́лум'я з па́щі його, вириваються і́скри огне́нні!
20 ౨౦ పొయ్యిపై మసులుతున్న కాగులోనుండి, బాగా గాలి విసిరి రాజబెట్టిన మంటలోనుండి లేచినట్టు దాని నాసికా రంధ్రాల్లో నుండి పొగ లేస్తుంది.
Із ні́здер його валить дим, немов з то́го горшка, що кипить та біжить.
Його по́дих розпалює ву́гіль, і бу́хає по́лум'я з па́щі його.
Сила ночує на шиї його, а страх перед ним утікає.
М'ясо нутра́ його міцно тримається, — воно в ньому тверде́, не хитається.
Його серце, мов з каменя вилите, і тверде́, як те долішнє жо́рно!
Як підво́диться він, перелякуються силачі́, та й ховаються з жа́ху.
Той меч, що дося́гне його, не встої́ть, ані спис, ані ра́тище й па́нцер.
За солому залізо вважає, а мідь — за гнилу́ дереви́ну!
Син лука, стріла, не приму́сит увтікати його, камі́ння із пра́щі для нього зміняється в сіно.
Булаву́ уважає він за соломи́нку, і сміється із по́свисту ра́тища.
30 ౩౦ దాని ఉదర భాగాలు కరుకైన గాజు పెంకుల్లాగా ఉన్నాయి. అది బురద మీద నురిపిడి కొయ్యలాంటి తన తోకను పరచుకుంటుంది.
Під ним гостре чере́п'я, — лягає на го́стре, немов у болото.
Чинить він, що кипить глибочі́нь, мов горня́, і обе́ртає море в окрі́п.
32 ౩౨ అది తాను నడచిన దారిని తన వెనక ప్రకాశింప జేస్తుంది. చూసే వారు అగాధ జలం తెల్లగా ఉంది అనుకుంటారు.
Стежка світить за ним, а безо́дня здається йому́ сиви́ною.
Немає подоби йому на землі, він безстрашним створений,
він бачить усе, що висо́ке, він цар над усім пишним зві́р'ям!“
