యోబు~ గ్రంథము 30
1 ౧ ఇప్పుడైతే నాకన్న తక్కువ వయస్సు గలవారు నన్ను ఎగతాళి చేస్తారు. వీరి తండ్రులు నా మందలు కాసే కుక్కలతో ఉండడానికి తగని వారని నేను తలంచాను.
А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.
Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!
3 ౩ వారు పేదరికం చేత, కరువుచేత, శుష్కించిపోయిన వారు. పాడై నిర్మానుష్యంగా ఉన్న ఎడారిలోని చీకటి తావుల్లో ఎండిన నేలలో వెదుకులాడుతారు.
Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.
5 ౫ వారు మనుషుల మధ్య నుండి తరిమివేయబడిన వారు. దొంగను తరుముతూ కేకలు వేసినట్టు మనుషులు వారిని తరుముతూ కేకలు వేస్తారు.
Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,
так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,
ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —
8 ౮ వారు మోటు వారికి, పేరు లేని పనికి మాలిన వారికి పుట్టినవారు. దేశంలోనుండి కొరడాలతో వారిని తరిమి వేశారు.
сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!
А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.
Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,
бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.
По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.
Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.
15 ౧౫ భీతి నాపై దాడి చేసింది. గాలికి కొట్టుకుపోయినట్టు నా గౌరవం ఎగిరిపోయింది. మేఘం లాగా నా అభివృద్ధి కదిలి వెళ్లి పోయింది.
Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.
А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.
18 ౧౮ దేవుని మహా బలం నా వస్త్రాన్ని ఒడిసి పట్టింది. మెడ చుట్టూ ఉండే నా చొక్కాలాగా అది బిగుసుకు పోతున్నది.
З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.
Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.
20 ౨౦ ఓ దేవా నీకు మొర పెడుతున్నాను. అయితే నువ్వు జవాబియ్యడం లేదు. నేను నిలబడితే నువ్వు అలా చూస్తూ ఉన్నావు.
Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.
Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.
Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?
Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
26 ౨౬ నాకు మేలు కలుగుతుందని నేను ఆశించాను. కానీ నాకు కీడు సంభవించింది. వెలుగు కోసం నేను కనిపెట్టగా చీకటి దక్కింది.
Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.
Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,
ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.
Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,
моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.
