Job 21
1 Därefter tog Job till orda och sade:
А Йов відповів та й сказав:
2 Hören åtminstone på mina ord; låten det vara den tröst som I given mig.
„Уважно послухайте сло́во моє, і нехай бу́де мені це розра́дою вашою!
3 Haven fördrag med mig, så att jag får tala; sedan jag har talat, må du bespotta.
Перете́рпіть мені, а я промовля́тиму, — по промові ж моїй насміха́тися будеш.
4 Är då min klagan, såsom när människor eljest klaga? Eller huru skulle jag kunna vara annat än otålig?
Хіба до люди́ни моє нарі́кання? Чи не мав би чого стати нетерпели́вим мій дух?
5 Akten på mig, så skolen I häpna och nödgas lägga handen på munnen.
Оберні́ться до мене — й жахні́ться, та руку на уста свої покладіть.
6 Ja, när jag tänker därpå, då förskräckes jag själv, och förfäran griper mitt kött.
І якщо я згадаю про це, то жаха́юсь, і морозом пройма́ється тіло моє.
7 Varför få de ogudaktiga leva, ja, med åldern växa till i rikedom?
Чого несправедливі живуть, доживають до ві́ку, й багатством зміцня́ються?
8 De se sina barn leva kvar hos sig, och sin avkomma hava de inför sina ögon.
Насіння їх міцно стоїть перед ними, при них, а їхні наща́дки — на їхніх оча́х.
9 Deras hus stå trygga, ej hemsökta av förskräckelse; Gud låter sitt ris icke komma vid dem.
Доми їхні — то спо́кій від страху, і над ними нема бича Божого.
10 När deras boskap parar sig, är det icke förgäves; lätt kalva deras kor, och icke i otid.
Спинається бик його, і не даре́мно, — зачинає корова його, й не скидає.
11 Sina barn släppa de ut såsom en hjord, deras piltar hoppa lustigt omkring.
Вони випускають своїх молодя́т, як отару, а їх діти вибри́кують.
12 De stämma upp med pukor och harpor, och glädja sig vid pipors ljud.
Вони голос здіймають при бубні та цитрі, і веселяться при звуку сопілки.
Провадять в добрі свої дні, і сходять в споко́ї в шео́л. (Sheol h7585)
14 Och de sade dock till Gud: "Vik ifrån oss, dina vägar vilja vi icke veta av.
А до Бога говорять вони: „Уступи́ся від нас, — ми ж дорі́г Твоїх знати не хочем!
15 Vad är den Allsmäktige, att vi skulle tjäna honom? och vad skulle det hjälpa oss att åkalla honom?"
Що таке Всемогу́тній, що бу́дем служити Йому? І що́ скориста́єм, як будем благати Його?“
16 Det är sant, i deras egen hand står ej deras lycka, och de ogudaktigas rådslag vare fjärran ifrån mig!
Та не в їхній руці добро їхнє, — дале́ка від мене порада безбожних...
17 Men huru ofta utslocknar väl de ogudaktigas lampa, huru ofta händer det att ofärd kommer över dem, och att han tillskiftar dem lotter i vrede?
Як часто світи́льник безбожним згасає, і прихо́дить на них їх нещастя? — Він приділює в гніві Своїм на них па́стки!
18 De borde ju bliva såsom halm för vinden, lika agnar som stormen rycker bort.
Вони будуть, немов та солома на вітрі, і немов та полова, що буря схопи́ла її!
19 "Gud spar åt hans barn att lida för hans ondska." Ja, men honom själv borde han vedergälla, så att han finge känna det.
„Бог ховає синам його кривду Свою“— та нехай надолу́жить самому йому, і він зна́тиме!
20 Med egna ögon borde han se sitt fall, och av den Allsmäktiges vrede borde han få dricka.
Нехай його очі побачать нещастя його́, й бодай сам він пив гнів Всемогу́тнього!
21 Ty vad frågar han efter sitt hus, när han själv är borta, när hans månaders antal har nått sin ände?
Яке бо стара́ння його про роди́ну по ньому, як для нього число його місяців вже перелічене?
22 "Skall man då lära Gud förstånd, honom som dömer över de högsta?"
Чи буде хто Бога навчати знання́, Його, що й небесних суди́тиме?
23 Ja, den ene får dö i sin välmaktstid, där han sitter i allsköns frid och ro;
Оцей в повній силі своїй помирає, — увесь він спокі́йний та ми́рний,
24 hans stävor hava fått stå fulla med mjölk, och märgen i hans ben har bevarat sin saft.
діжки́ його повні були молока, а мі́зок косте́й його свіжий.
25 Den andre måste dö med bedrövad själ, och aldrig fick han njuta av någon lycka.
А цей помирає з душею огі́рченою, і доброго не спожива́в він,
26 Tillsammans ligga de så i stoftet, och förruttnelsens maskar övertäcka dem.
та по́рохом будуть лежати обо́є вони, і черва́ їх покриє.
27 Se, jag känner väl edra tankar och de funder med vilka I viljen nedslå mig.
Тож я знаю думки́ ваші й за́думи, що хочете кри́вдити ними мене.
28 I spörjen ju: "Vad har blivit av de höga herrarnas hus, av hyddorna när de ogudaktiga bodde?"
Бож питаєте ви: Де́ князів дім, і де наме́т пробува́ння безбожних?
29 Haven I då ej frågat dem som vida foro, och akten I ej på deras vittnesbörd:
Тож спитайтеся тих, що дорогою йдуть, а їхніх озна́к не зата́юйте:
30 att den onde bliver sparad på ofärdens dag och bärgad undan på vredens dag?
що буває врято́ваний злий в день загибелі, на день гніву відво́диться в за́хист!
31 Vem vågar ens förehålla en sådan hans väg? Vem vedergäller honom, vad han än må göra?
Хто йому́ розповість у лице про дорогу його́? А коли наробив, хто йому́ надолу́жить?
32 Och när han har blivit bortförd till graven, så vakar man sedan där vid kullen.
І на кладо́вище буде прова́джений він, і про могилу подбають.
33 Ljuvligt får han vilja under dalens torvor. I hans spår drager hela världen fram; före honom har och otaliga gått.
Ски́би долини солодкі йому́, і тя́гнеться кожна люди́на за ним, а тим, хто попе́реду нього, — немає числа.
34 Huru kunnen I då bjuda mig så fåfänglig tröst? Av edra svar står allenast trolösheten kvar.
І я́к ви мене потішаєте ма́рністю, коли з ваших ві́дповідей зостається сама тільки фальш?“
