< Psaltaren 137 >
1 Vid Babels floder, där sutto vi och gräto, när vi tänkte på Sion.
Біля річок Вавилона, там сиділи ми й плакали, згадуючи Сіон.
2 I pilträden som där voro hängde vi upp våra harpor.
На вербах посеред міста ми повісили наші арфи,
3 Ty de som höllo oss fångna bådo oss där att sjunga, och våra plågare bådo oss vara glada: »Sjungen för oss en av Sions sånger.»
бо там поневолювачі наші просили від нас слів пісні й гнобителі наші [вимагали від нас] радості: «Заспівайте нам одну з пісень Сіону!»
4 Huru skulle vi kunna sjunga HERRENS sång i främmande land?
Як можемо ми пісню Господню на землі чужій співати?
5 Nej, om jag förgäter dig, Jerusalem, så förgäte min högra hand sin tjänst.
Якщо я забуду тебе, Єрусалиме, нехай забуде правиця моя [рухи свої].
6 Min tunga låde vid min gom, om jag upphör att tänka på dig, om jag icke låter Jerusalem vara min allra högsta glädje.
Нехай прилипне язик мій до піднебіння, якщо я не пам’ятатиму тебе, якщо я не піднесу Єрусалима як найвищу радість мою.
7 Tänk, HERRE, på Jerusalems dag, och straffa Edoms barn, dem som ropade: »Riven ned, riven ned det ända till grunden.»
Нагадай, Господи, синам Едомовим день [захоплення] Єрусалима, коли вони говорили: «Руйнуйте, руйнуйте його до самих підвалин!»
8 Dotter Babel, du ödeläggelsens stad, säll är den som får vedergälla dig allt vad du har gjort oss.
Донько Вавилона, приречена на спустошення, блаженний той, хто віддасть тобі за те, що ти накоїла нам!
9 Säll är den som får gripa dina späda barn och krossa dem mot klippan.
Блаженний той, хто схопить і розіб’є об скелю твоїх немовлят!