Psaltaren 104
1 Lofva Herran, min själ; Herre, min Gud, du äst ganska härlig, du äst dägelig och allstinges väl beprydd.
Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти ве́льми великий, зодягну́вся Ти в ве́лич та в славу!
2 Ljus är din klädnad, som du uppå hafver; du utsträcker himmelen såsom ett tapet.
Зодягає Він світло, як ша́ти, небеса́ простягає, немов би заві́су.
3 Du hvälfver honom ofvan med vatten; du far i skyn såsom i en vagn, och går på vädrens vingar;
Він ставить на во́дах пала́ти Свої, хма́ри кладе за Свої колесни́ці, ходить на кри́лах вітро́вих!
4 Du, som gör dina Änglar till väder, och dina tjenare till eldslåga;
Він чинить вітри́ за Своїх посланці́в, палю́чий огонь — за Своїх слуг.
5 Du, som grundar jordena på hennes botten, så att hon blifver i evig tid.
Землю Ти вгрунтува́в на осно́вах її, щоб на вічні віки вона не захита́лась,
6 Med djupet betäcker du henne, såsom med ett kläde, och vatten stå öfver bergen.
безо́днею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над гора́ми, —
7 Men för ditt näpsande fly de; för ditt dundrande fara de bort.
від погро́зи Твоєї вона втекла́, від гу́ркоту грому Твого побігла вона, —
8 Bergen resa högt upp, och dalarna sätta sig ned i det rum, som du dem skickat hafver.
виходить на го́ри та схо́дить в доли́ни, на місце, що Ти встанови́в був для неї.
9 Du hafver satt ett mål, der komma de intet öfver; och måga icke åter betäcka jordena.
Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла́, щоб вона не верну́лася землю покрити.
10 Du låter källor uppbrista i dalomen, så att vatten emellan bergen flyta;
Він джере́ла пускає в пото́ки, що пливуть між гора́ми,
11 Att all djur på markene måga dricka, och vildåsnarna sin törst släcka.
напува́ють вони всю пільну́ звірину́, ними дикі осли́ гасять спра́гу свою.
12 När dem sitta himmelens foglar, och sjunga på qvistarna.
Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посе́ред галу́зок.
13 Du fuktar bergen ofvanefter; du gör landet fullt med frukt, den du förskaffar.
Він напоює горн з пала́ців Своїх, із плоду чи́нів Твоїх земля си́титься.
14 Du låter gräs växa för boskapen, och säd menniskomen till nytto; att du skall låta komma bröd utaf jordene;
Траву для худоби виро́щує, та зелени́ну для праці люди́ні, щоб хліб добува́ти з землі,
15 Och att vin skall fröjda menniskones hjerta, och hennes ansigte dägeligit varda af oljo, och bröd styrka menniskones hjerta;
і вино, що серце люди́ні воно звеселя́є, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце люди́ні зміцня́є.
16 Att Herrans trä skola full med must stå; de cedreträ på Libanon, som han planterat hafver.
Насичуються Господні дере́ва, ті ке́дри лива́нські, що Ти насади́в,
17 Der hafva foglarna sitt näste, och hägrar bo uppe i furoträn.
що там ку́бляться пта́хи, бузько́, — кипари́си мешка́ння його.
18 De höga berg äro de stengetters tillflykt, och stenklyfterna de kunilers.
Го́ри високі — для диких кози́ць, скелі — схо́вище ске́льним звіри́нам.
19 Du gör månan, till att derefter skifta året; solen vet sin nedergång.
і місяця Він учинив для озна́чення ча́су, сонце знає свій за́хід.
20 Du gör mörker, att natt varder; då draga sig all vilddjur ut;
Темноту́ Ти наво́диш — і ніч настає, в ній пору́шується вся звіри́на лісна́, —
21 De unga lejon, som ryta efter rof, och sin mat söka af Gudi;
рича́ть левчуки́ за здоби́чею та шукають від Бога своєї пожи́ви.
22 Men när solen uppgår, draga de bort, och lägga sig uti sina kulor.
Сонце ж засвітить — вони повтікають, та й кладуться по но́рах своїх.
23 Så går då menniskan ut till sitt arbete, och till sitt åkerverk intill aftonen.
Люди́на виходить на працю свою, й на роботу свою аж до ве́чора.
24 Herre, huru äro din verk så stor och mång! Du hafver visliga skickat dem all, och jorden är full af dina ägodelar.
Які то числе́нні діла Твої, Господи, — Ти мудро вчинив їх усіх, Твого тво́рива повна земля!
25 Hafvet, det så stort och vidt är, der kräla uti, utan tal, både stor och liten djur.
Ось море велике й розло́го-широ́ке, — там повзю́че, й числа їм немає, звіри́на мала́ та велика!
26 Der gå skepp; der äro hvalfiskar, som du gjort hafver, att de deruti leka skola.
Ходять там кораблі, там той левіята́н, якого створив Ти, щоб ба́витися йому в мо́рі.
27 Allt vänter efter dig, att du skall gifva dem mat i sin tid.
Вони всі чекають Тебе, — щоб Ти ча́су свого поживу їм дав.
28 Då du gifver dem, så samla de; när du upplåter dina hand, så varda de med god ting mättade.
Даєш їм — збирають вони, руку Свою розкрива́єш — добром насича́ються.
29 Om du fördöljer ditt ansigte, så varda de förskräckte; du tager deras anda bort, så förgås de, och varda åter till stoft igen.
Ховаєш обличчя Своє — то вони переля́кані, забираєш їм духа — вмирають вони, та й верта́ються до свого по́роху.
30 Du låter ut din anda, så varda de skapade, och du förnyar jordenes ansigte.
Посилаєш Ти духа Свого — вони тво́ряться, і Ти відновля́єш обличчя землі.
31 Herrans ära är evig; Herren hafver behag till sin verk.
Нехай буде слава Господня навіки, хай діла́ми Своїми радіє Господь!
32 Han ser uppå jordena, så bäfvar hon; han kommer vid bergen, så ryka de.
Він погляне на землю — й вона затремти́ть, доторкне́ться до гір — і диму́юти вони!
33 Jag vill sjunga Herranom i mina lifsdagar, och lofva min Gud, så länge jag är till.
Я буду співати Господе́ві в своє́му житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу́!
34 Mitt tal behage honom väl; jag gläder mig af Herranom.
Буде приємна Йому моя мова, — я Господом буду радіти!
35 Syndarena hafve en ända på jordene, och de ogudaktige vare icke mer till; lofva, min själ, Herran. Halleluja.
Неха́й згинуть грі́шні з землі, а безбожні — немає вже їх! Благослови, душе моя, Господа! Алілу́я!
