Job 31

1 Jag hafver gjort ett förbund med min ögon, att jag intet skall sköta efter någon jungfru.

Умову я склав був з очима своїми, то як буду дивитись на ді́вчину?

2 Men hvad gifver mig Gud till löna ofvan efter, och hvad arfvedel den Allsmägtige af höjdene?

І зве́рху яка доля від Бога, чи спа́дщина від Всемогутнього із висот?

3 Skulle icke heldre den orättfärdige hafva den vedermödona, och en ogerningsman sådana jämmer lida?

Хіба не заги́біль для кри́вдника, і хіба не нещастя злочи́нцям?

4 Ser han icke mina vägar, och räknar alla mina gånger?

Хіба ж Він не бачить доро́ги мої, і не лічить усі мої кро́ки?

5 Hafver jag vandrat i fåfängelighet, eller min fot skyndat sig till bedrägeri?

Якщо я ходив у марно́ті, і на оману спішила нога моя, —

6 Man väge mig på en rätt våg, så skall Gud förnimma min fromhet.

то нехай на вазі́ справедливости зва́жить мене, — і невинність мою Бог пізнає!

7 Hafver min gång vikit utaf vägen, och mitt hjerta efterföljt min ögon, och något lådat vid mina händer,

Якщо збо́чує крок мій з дороги, і за очима моїми пішло моє серце, і до рук моїх не́чисть приліпла, —

8 Så låt mig så, och en annar äte det; och min ätt varde utrotad.

то нехай сію я, а їсть інший, а рослинність моя нехай ви́рвана буде з корі́нням!

9 Hafver mitt hjerta låtit sig draga till qvinno, och hafver vaktat vid mins nästas dörr,

Якщо моє серце звабля́лось до жінки чужої, і прича́ювався я при две́рях мойого това́риша,

10 Så varde min hustru af enom androm skämd, och andre besofve henne;

то хай ме́ле для іншого жінка моя, і над нею нехай нахиля́ються інші!

11 Ty det är en last och en missgerning för domarena.

Бо гидо́та оце, й це провина підсу́дна,

12 Ty det vore en eld, som förtärer intill förderf, och all min tilldrägt utrotade.

бо огонь це, який буде жерти аж до Аваддо́ну, і ви́рве з корі́нням увесь урожай мій!

13 Hafver jag föraktat, mins tjenares eller mine tjenarinnos rätt, då de med mig trätte?

Якщо я поне́хтував правом свойого раба чи своєї неві́льниці в їх супере́чці зо мною,

14 Hvad ville jag göra, när Gud reser sig upp? Och hvad ville jag svara, när han hemsöker?

то що я зроблю́, як піді́йметься Бог? А коли Він пригля́неться, що́ Йому відпові́м?

15 Hafver ock icke han gjort honom, den mig i moderlifvet gjorde; och hafver ju så väl tillredt honom i lifvena?

Чи ж не Той, Хто мене учинив у нутрі, учинив і його, і Один утвори́в нас в утро́бі?

16 Hafver jag dem torftigom förnekat hvad de begärde, och låtit enkones ögon försmäkta?

Чи бажа́ння убогих я стримував, а очі вдовицям засму́чував?

17 Hafver jag ätit min beta allena, att den faderlöse icke också hafver ätit deraf?

Чи я сам поїдав свій шмато́к, і з нього не їв сирота́?

18 Ty ifrå minom ungdom hafver jag hållit mig såsom en fader, och allt ifrå mitt moderlif hafver jag gerna hugsvalat.

Таж від днів молоде́чих моїх вироста́в він у мене, як в батька, і від утро́би матері моєї я прова́див його!

19 Hafver jag någon sett förgås, derföre att han icke hade kläder; och låtit den fattiga gå oskyldan?

Якщо бачив я ги́нучого без одежі, і вбрання́ не було́ в сірома́хи, —

20 Hafva icke hans sidor välsignat mig, då han af min lambs skinn värmad vardt?

чи ж не благословляли мене його сте́гна, і ру́ном овечок моїх він не грівся?

21 Hafver jag låtit komma mina hand vid den faderlösa, ändock jag såg mig i portenom magt hafva,

Якщо на сироту я пору́шував руку свою, коли бачив у брамі собі допомогу, —

22 Så falle mina skuldror ifrå mina axlar, och min arm gånge sönder ifrå läggenom.

хай раме́но моє відпаде́ від свойого плеча, а рука моя від сугло́бу свого нехай буде відла́мана!

23 Ty jag fruktade Gud såsom en olycko öfver mig, och kunde hans tunga icke bära.

Бо о́страх на мене — нещастя від Бога, а перед вели́ччям Його я не можу встоя́ти.

24 Hafver jag satt guld till min tröst, och sagt till guldklimpen: Du äst mitt hopp?

Чи я золото клав за наді́ю собі, чи до щирого золота я говорив: „ Ти, безпеко моя“?

25 Hafver jag gladt mig, att jag myckna ägodelar hade, och min hand allahanda förvärfvat hade?

Чи ті́шився я, що велике багатство моє, й що рука моя стільки надбала?

26 Hafver jag sett på ljuset, då det klarliga sken, och på månan, då han i fyllo gick?

Коли бачив я сонце, як сяє воно, а місяць велично пливе́,

27 Hafver mitt hjerta hemliga låtit sig tälja i det sinnet, att min mun skulle kyssa mina hand?

то коли б потає́мно пова́билось серце моє, і цілу́нки рукою я їм посилав, —

28 Hvilket ock en missgerning är för domarena; förty dermed hade jag nekat Gud i höjdene.

це так само провина підсу́дна була б, бо відрікся б я Бога Всевишнього!

29 Hafver jag gladt mig, när minom fiende gick illa, och upphäfvit mig, att olycka råkade uppå honom?

Чи я ті́шивсь упа́дком свойо́го нена́висника, чи порушувавсь я, коли зло спотика́ло його?

30 Ty jag lät min mun icke synda, så att han önskade hans själ ena banno.

Таки ні, — не давав я на гріх піднебі́ння свого, щоб прокля́ттям жадати душі його.

31 Hafva icke de män i mine hyddo måst säga: Ack! att vi icke måtte af hans kött mättade varda.

Хіба люди наме́ту мого не казали: „Хто покаже такого, хто з м'яса його не наси́тився?“

32 Ute måste den främmande icke blifva; utan dem vägfarande lät jag mina dörr upp.

Чужи́нець на вулиці не ночува́в, — я двері свої відчиняв подоро́жньому.

33 Hafver jag såsom en menniska skylt mina skalkhet, att jag skulle hemliga fördölja min missgerning?

Чи ховав свої про́гріхи я, як люди́на, щоб у своє́му нутрі затаї́ти провину свою?

34 Hafver jag grufvat mig för stora hopen; eller hafver frändernas föraktelse mig förskräckt? Jag blef stilla, och gick icke ut genom dörrena.

Бо тоді я боявся б великого на́товпу, і сором від ро́дів жахав би мене, я мовчав би, й з дверей не вихо́див.

35 Ho gifver mig en förhörare, att den Allsmägtige må höra mitt begär? Att någor måtte skrifva en bok om mine sak;

О, якби мене вислухав хто! Оце пі́дпис моєї руки: Нехай Всемогу́тній мені відповість, а ось звій, зо скарго́ю, що його написав мій проти́вник.

36 Så ville jag taga henne uppå mine axlar, och ombinda mig henne såsom en krono.

Чи ж я не носив би його на своєму плечі, не обви́нувся б ним, як вінка́ми?

37 Jag ville förkunna talet på mina gånger, och såsom en Förste ville jag det frambära.

Число кро́ків своїх я представлю йому; мов до кня́зя, наближусь до нього.

38 Om min jord ropar emot mig, och dess fårar alle tillika gråta;

Якщо проти мене голо́сить земля моя, й її бо́розни плачуть із нею,

39 Hafver jag dess frukt obetalad ätit, och gjort åkermännernas lefverne tungt;

якщо без гроше́й я їв пло́ди її, а її власника́ я стогна́ти примушував, —

40 Så växe mig tistel för hvete, och törne för bjugg. En ända hafva Jobs ord.

то за́мість пшениці хай ви́росте те́рен, а замість ячме́ню — кукі́ль!“Слова Йова скінчи́лися.