Job 16
1 Job svarade, och sade:
А Йов відповів та й сказав:
2 Jag hafver sådana ofta hört; I ären alle arme hugsvalare.
„Чув я такого багато, — даремні розра́дники всі ви!
3 När vilja dock dessa lösa ord hafva en ända? Eller hvad fattas dig, att du så svarar?
Чи настане кінець вітряни́м цим слова́м? Або що зміцни́ло тебе, що так відповідаєш?
4 Jag kunde ock väl tala såsom I; jag ville att edor själ vore i mine själs stad; jag ville ock finna ord emot eder, och så rista mitt hufvud öfver eder.
I я говорив би, як ви, якби ви на місці моє́му були́, — я додав би слова́ми на вас, і головою своєю кива́в би на вас,
5 Jag ville styrka eder med munnen, och tala af sinnet med mina läppar.
уста́ми своїми зміцня́в би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!
6 Men om jag än talar, så skonar min svede mig dock intet; låter jag ock blifvat, så går han dock intet ifrå mig.
Якщо я говоритиму, біль мій не стри́мається, а якщо перестану, що віді́йде від мене?
7 Men nu gör han mig vedermödo, och förstörer all min ledamot.
Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спусто́шив,
8 Han hafver mig gjort skrynkotan, och vittnar emot mig; och min motståndare hafver sig upp emot mig, och svarar emot mig.
і помо́рщив мене, і це стало за сві́дчення, і змарні́лість моя проти мене повстала, — і очеви́дьки мені докоряє!
9 Hans vrede sliter mig, och den som är mig vred, biter samman tänderna öfver mig; min motståndare ser hvasst med sin ögon på mig.
Його гнів мене ша́рпає та ненави́дить мене, скрего́че на мене зубами своїми, мій ворог виго́стрює очі свої проти мене...
10 De gapa med sin mun emot mig, och hafva hånliga slagit mig vid mitt kindben; de hafva tillhopa släckt sin harm på mig.
Вони па́щі свої роззявля́ють на мене, б'ють гане́бно по що́ках мене, збираються ра́зом на мене:
11 Gud hafver öfvergifvit mig dem orättfärdiga, och låtit mig komma i de ogudaktigas händer.
Бог злочи́нцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене́.
12 Jag var rik, men han hafver mig gjort till intet; han hafver tagit mig vid halsen, och sönderslitit mig, och uppsatt mig sig till ett mål.
Спокійний я був, — та тремтя́чим мене Він зробив. І за шию вхопи́в Він мене — й розторо́щив мене, та й поставив мене Собі ціллю:
13 Han hafver kringhvärft mig med sina skyttor; han hafver sargat mina njurar, och intet skonat; han hafver utgjutit min galla på jordena.
Його стрі́льці мене оточи́ли, розриває нирки́ мої Він не жалі́вши, мою жовч виливає на землю.
14 Han hafver gjort mig ett sår öfver det andra; han hafver öfverfallit mig såsom en kämpe.
Він робить пролі́м на проло́мі в мені, Він на мене біжить, як сила́ч.
15 Jag hafver sömmat en säck på mina hud, och hafver lagt mitt horn i mull.
Вере́ту пошив я на шкіру свою та під по́рох знизи́в свою го́лову.
16 Mitt ansigte är svullet af gråt, och min ögonlock äro vorden mörk;
Зашарі́лось обличчя моє від плачу́, й на пові́ках моїх залягла́ смертна тінь,
17 Ändock att ingen orättfärdighet är i mine hand, och min bön är ren.
хоч насильства немає в доло́нях моїх, і чи́ста молитва моя!
18 Ack jord! öfvertäck icke mitt blod, och mitt rop hafve intet rum.
Не прикри́й, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зо́йку мого́, —
19 Och si nu, mitt vittne är i himmelen, och den mig känner är i höjdene.
бо тепер ось на небі мій Свідок, Самови́дець мій на висоті́.
20 Mine vänner äro mine begabbare; mitt öga fäller tårar till Gud.
Глузли́вці мої, мої дру́зі, — моє око до Бога сльози́ть,
21 Om en man kunde gå till rätta med Gud, såsom menniskors barn med sin nästa.
і нехай Він дозволить люди́ні змага́ння із Богом, як між сином лю́дським і ближнім його, —
22 Men de förelagda år äro komne; och jag går den vägen bort, den jag aldrig igen kommer.
бо почи́слені роки мину́ть, і піду́ я дорогою, та й не верну́сь.
