Job 30
1 Mas ahora los más mozos de días que yo, se ríen de mí; cuyos padres yo desdeñara ponerlos con los perros de mi ganado.
А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.
2 Porque ¿para qué yo habría menester la fuerza de sus manos, en los cuales pereció el tiempo?
Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!
3 Por causa de la pobreza y del hambre andaban solos; huían a la soledad, al lugar tenebroso, asolado y desierto.
Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
4 Que cogían malvas entre los arbustos, y raíces de enebro para calentarse.
рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.
5 Eran echados de entre los hombres, y todos les daban gritos como al ladrón.
Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,
6 Habitaban en las barrancas de los arroyos, en las cavernas de la tierra, y en las piedras.
так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,
7 Bramaban entre las matas, y se congregaban debajo de las espinas.
ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —
8 Hijos de viles, y hombres sin nombre, más bajos que la misma tierra.
сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!
9 Y ahora yo soy su canción, y soy hecho a ellos refrán.
А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.
10 Me abominan, se alejan de mí, y aun de mi rostro no detuvieron su saliva.
Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,
11 Porque Dios desató mi cuerda, y me afligió, por eso se desenfrenaron delante de mi rostro.
бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.
12 A la mano derecha se levantaron los jóvenes; empujaron mis pies, y pisaron sobre mí las sendas de su contrición.
По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.
13 Mi senda derribaron, se aprovecharon de mi quebrantamiento, contra los cuales no hubo ayudador.
Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
14 Vinieron como por portillo ancho, se revolvieron por mi calamidad.
немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.
15 Se han revuelto turbaciones sobre mí; combatieron como viento mi voluntad, y mi salud como nube que pasa.
Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.
16 Y ahora mi alma está derramada en mí; días de aflicción se apoderan de mí.
А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
17 De noche taladra sobre mí mis huesos, y mis pulsos no reposan.
Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.
18 Con la grandeza de la fuerza del dolor mi vestidura es mudada; me ciñe como el cuello de mi ropa.
З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.
19 Me derribó en el lodo, y soy semejante al polvo, y a la ceniza.
Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.
20 Clamo a ti, y no me oyes; me presento, y no me atiendes.
Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.
21 Te has vuelto cruel para mí; con la fortaleza de tu mano me eres adversario.
Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
22 Me levantaste, y me hiciste cabalgar sobre el viento, y derretiste en mí el ser.
На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
23 Porque yo conozco que me conduces a la muerte; y a la casa determinada a todo viviente.
Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.
24 Mas él no extenderá la mano contra el sepulcro; ¿clamarán por ventura los sepultados cuando él los quebrantare?
Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?
25 ¿Por ventura no lloré yo al afligido? Y mi alma ¿no se entristeció sobre el menesteroso?
Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
26 Cuando esperaba el bien, entonces me vino el mal; y cuando esperaba la luz, vino la oscuridad.
Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.
27 Mis entrañas hierven, y no reposan; días de aflicción me han sobrecogido.
Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,
28 Denegrido anduve, y no por el sol; me he levantado en la congregación, y clamé.
ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.
29 He venido a ser hermano de los dragones, y compañero de los búhos.
Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,
30 Mi piel está denegrida sobre mí, y mis huesos se secaron con ardentía.
моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
31 Y se ha tornado mi arpa en luto, y mi órgano en voz de lamentadores.
І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.
