Cantar de los Cantares 5

1 YO vine á mi huerto, oh hermana, esposa [mía]: cogido he mi mirra y mis aromas; he comido mi panal y mi miel, mi vino y mi leche he bebido. Comed, amigos; bebed, amados, y embriagaos.

„Прийшов я до са́ду свого, о се́стро моя, наречена! Збираю я мирру свою із бальза́мом своїм, спожива́ю свого стільника́ разом із медом своїм, п'ю вино я своє зо своїм молоком! Споживайте, співдру́зі, — пийте до схо́чу, кохані!“

2 Yo dormía, pero mi corazón velaba: la voz de mi amado que llamaba: Abreme, hermana mía, amiga mía, paloma mía, perfecta mía; porque mi cabeza está llena de rocío, mis cabellos de las gotas de la noche.

„Я сплю, — моє ж серце чува́є. Ось голос мого коханого! Стукає. „Відчини мені, се́стро моя, о моя ти подру́женько, голубко моя, моя чиста, — бо росою покри́лася вся моя голова, мої ку́чері — кра́плями ночі!“

3 Heme desnudado mi ropa; ¿cómo la tengo de vestir? He lavado mis pies; ¿cómo los tengo de ensuciar?

„Зняла я одежу свою, — як зно́ву її надягну́? Помила я ні́жки свої, — як же їх занечи́щу?“

4 Mi amado metió su mano por el agujero, y mis entrañas se conmovieron dentro de mí.

Мій коханий простя́г свою руку крізь о́твір, — і нутро моє схвилюва́лось від нього!

5 Yo me levanté para abrir á mi amado, y mis manos gotearon mirra, y mis dedos mirra que corría sobre las aldabas del candado.

Встала я відчини́ти своє́му коханому, — а з рук моїх ка́пала ми́рра, і мирра текла́ на засу́вки замка́ з моїх пальців.

6 Abrí yo á mi amado; mas mi amado se había ido, había ya pasado: y tras su hablar salió mi alma: busquélo, y no lo hallé; llamélo, y no me respondió.

Відчинила своє́му коханому, — а коханий мій зник, відійшов! Душі не става́ло в мені, як він говорив. Я шукала його, та його не знайшла́. Я гука́ла його, та він не відізва́вся до мене.

7 Halláronme los guardas que rondan la ciudad: hiriéronme, llagáronme, quitáronme mi manto de encima los guardas de los muros.

Стріли мене сторожі́, що ходять по місті, — набили мене, завдали́ мені ра́ни. Здерли з мене моє покрива́ло, сторожі́ міських мурів!“

8 Yo os conjuro, oh doncellas de Jerusalem, si hallareis á mi amado, que le hagáis saber como de amor estoy enferma.

„Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, — як мого коханого стрінете ви, що йому повісте́? — Що я хвора з коха́ння!“

9 ¿Qué es tu amado más que [otro] amado, oh la más hermosa de todas las mujeres? ¿qué es tu amado más que [otro] amado, que así nos conjuras?

„Чим коханий твій кращий від інших коханих, вродливі́ша з жіно́к? Чим коха́ний твій кращий від іншіх коханих, що так заклина́єш ти нас?“

10 Mi amado es blanco y rubio, señalado entre diez mil.

„Коханий мій білий й рум'я́ний, визначні́ший він від десяти тисяч інших.

11 Su cabeza, [como] oro finísimo; sus cabellos crespos, negros como el cuervo.

Голова його — щиреє золото, його ку́чері — па́льмове віття, чорні, як во́рон.

12 Sus ojos, como palomas junto á los arroyos de las aguas, que se lavan con leche, [y] á la perfección colocados.

Його очі — немов голубки́ над джере́лами во́дними, у молоці повими́вані, що над повним струмко́м посіда́ли!

13 Sus mejillas, como una era de especias aromáticas, [como] fragantes flores: sus labios, [como] lirios que destilan mirra que trasciende.

Його ли́чка — як гря́дка бальза́му, немов квітники́ запашні́! Його губи — ліле́ї, з яких ка́пає ми́рра теку́ча!

14 Sus manos, [como] anillos de oro engastados de jacintos: su vientre, [como] claro marfil cubierto de zafiros.

Його руки — стовпці́ золоті, повиса́джувані хризолі́том, а ло́но його — твір мисте́цький з слоно́вої кости, покритий сапфі́рами!

15 Sus piernas, [como] columnas de mármol fundadas sobre basas de fino oro: su aspecto como el Líbano, escogido como los cedros.

Його сте́гна — стовпи мармуро́ві, поста́влені на золотії підста́ви! Його вигляд — немов той Лива́н, він юна́к — як ті ке́дри!

16 Su paladar, dulcísimo: y todo él codiciable. Tal es mi amado, tal es mi amigo, oh doncellas de Jerusalem.

Уста його — солодо́щі, і він увесь — пожада́ння. Оце мій коханий, й оце мій дружо́к, дочки єрусали́мські!“