Job 7
1 CIERTAMENTE tiempo [limitado] tiene el hombre sobre la tierra, y sus días son como los días del jornalero.
Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
2 Como el siervo anhela la sombra, y como el jornalero espera [el reposo] de su trabajo:
Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
3 Así poseo yo meses de vanidad, y noches de trabajo me dieron por cuenta.
так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
4 Cuando estoy acostado, digo: ¿Cuándo me levantaré? Y mide [mi corazón] la noche, y estoy harto de devaneos hasta el alba.
Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
5 Mi carne está vestida de gusanos, y de costras de polvo; mi piel hendida y abominable.
Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
6 Y mis días fueron más ligeros que la lanzadera del tejedor, y fenecieron sin esperanza.
А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
7 Acuérdate que mi vida es viento, y que mis ojos no volverán á ver el bien.
Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
8 Los ojos de los que me ven, no me verán más: tus ojos sobre mí, y dejaré de ser.
Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
Як хмара зникає й прохо́дить, так хто схо́дить в шео́л, не вихо́дить, (Sheol h7585)
10 No tornará más á su casa, ni su lugar le conocerá más.
не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
11 Por tanto yo no reprimiré mi boca; hablaré en la angustia de mi espíritu, y quejaréme con la amargura de mi alma.
Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
12 ¿Soy yo la mar, ó ballena, que me pongas guarda?
Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
13 Cuando digo: Mi cama me consolará, mi cama atenuará mis quejas;
Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
14 Entonces me quebrantarás con sueños, y me turbarás con visiones.
то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
15 Y así mi alma tuvo por mejor el ahogamiento, y [quiso] la muerte más que mis huesos.
І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
16 Aburríme: no he de vivir yo para siempre; déjame, pues que mis días son vanidad.
Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
17 ¿Qué es el hombre, para que lo engrandezcas, y que pongas sobre él tu corazón,
Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
18 Y lo visites todas las mañanas, y todos los momentos lo pruebes?
Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
19 ¿Hasta cuándo no me dejarás, ni me soltarás hasta que trague mi saliva?
Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
20 Pequé, ¿qué te haré, oh Guarda de los hombres? ¿por qué me has puesto contrario á ti, y que á mí mismo sea pesado?
Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?
21 ¿Y por qué no quitas mi rebelión, y perdonas mi iniquidad? porque ahora dormiré en el polvo, y si me buscares de mañana, ya no seré.
І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.
