Job 29

1 Y VOLVIÓ Job á tomar su propósito, y dijo:

І Йов далі вів мову свою та й сказав:

2 ¡Quién me tornase como en los meses pasados, como en los días que Dios me guardaba,

„О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,

3 Cuando hacía resplandecer su candela sobre mi cabeza, á la luz de la cual yo caminaba en la oscuridad;

коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,

4 Como fué en los días de mi mocedad, cuando el secreto de Dios estaba en mi tienda;

як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,

5 Cuando aun el Omnipotente estaba conmigo, y mis hijos alrededor de mí;

коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,

6 Cuando lavaba yo mis caminos con manteca, y la piedra me derramaba ríos de aceite!

коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!

7 Cuando salía á la puerta á juicio, y en la plaza hacía preparar mi asiento,

Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,

8 Los mozos me veían, y se escondían; y los viejos se levantaban, y estaban en pie;

як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,

9 Los príncipes detenían sus palabras, ponían la mano sobre su boca;

зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —

10 La voz de los principales se ocultaba, y su lengua se pegaba á su paladar:

ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,

11 Cuando los oídos que me oían, me llamaban bienaventurado, y los ojos que me veían, me daban testimonio:

Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —

12 Porque libraba al pobre que gritaba, y al huérfano que carecía de ayudador.

бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.

13 La bendición del que se iba á perder venía sobre mí; y al corazón de la viuda daba alegría.

Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!

14 Vestíame de justicia, y ella me vestía como un manto; y mi toca era juicio.

Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.

15 Yo era ojos al ciego, y pies al cojo.

Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.

16 A los menesterosos era padre; y de la causa que no entendía, me informaba con diligencia:

Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.

17 Y quebraba los colmillos del inicuo, y de sus dientes hacía soltar la presa.

Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.

18 Y decía yo: En mi nido moriré, y como arena multiplicaré días.

І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:

19 Mi raíz estaba abierta junto á las aguas, y en mis ramas permanecía el rocío.

для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.

20 Mi honra se renovaba en mí, y mi arco se corroboraba en mi mano.

Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.

21 Oíanme, y esperaban; y callaban á mi consejo.

Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.

22 Tras mi palabra no replicaban, y mi razón destilaba sobre ellos.

По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.

23 Y esperábanme como á la lluvia, y abrían su boca [como] á la lluvia tardía.

І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.

24 Si me reía con ellos, no lo creían: y no abatían la luz de mi rostro.

Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.

25 Calificaba yo el camino de ellos, y sentábame en cabecera; y moraba como rey en el ejército, como el que consuela llorosos.

Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!