Job 16
1 Y RESPONDIÓ Job, y dijo:
А Йов відповів та й сказав:
2 Muchas veces he oído cosas como estas: consoladores molestos sois todos vosotros.
„Чув я такого багато, — даремні розра́дники всі ви!
3 ¿Tendrán fin las palabras ventosas? ó ¿qué te animará á responder?
Чи настане кінець вітряни́м цим слова́м? Або що зміцни́ло тебе, що так відповідаєш?
4 También yo hablaría como vosotros. Ojalá vuestra alma estuviera en lugar de la mía, que yo os tendría compañía en las palabras, y sobre vosotros movería mi cabeza.
I я говорив би, як ви, якби ви на місці моє́му були́, — я додав би слова́ми на вас, і головою своєю кива́в би на вас,
5 [Mas] yo os alentaría con mis palabras, y la consolación de mis labios apaciguaría [el dolor vuestro].
уста́ми своїми зміцня́в би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!
6 Si hablo, mi dolor no cesa; y si dejo [de hablar], no se aparta de mí.
Якщо я говоритиму, біль мій не стри́мається, а якщо перестану, що віді́йде від мене?
7 Empero ahora me ha fatigado: has tú asolado toda mi compañía.
Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спусто́шив,
8 Tú me has arrugado; testigo es mi flacura, que se levanta contra mí para testificar en mi rostro.
і помо́рщив мене, і це стало за сві́дчення, і змарні́лість моя проти мене повстала, — і очеви́дьки мені докоряє!
9 Su furor [me] destrizó, y me ha sido contrario: crujió sus dientes contra mí; contra mí aguzó sus ojos mi enemigo.
Його гнів мене ша́рпає та ненави́дить мене, скрего́че на мене зубами своїми, мій ворог виго́стрює очі свої проти мене...
10 Abrieron contra mí su boca; hirieron mis mejillas con afrenta; contra mí se juntaron todos.
Вони па́щі свої роззявля́ють на мене, б'ють гане́бно по що́ках мене, збираються ра́зом на мене:
11 Hame entregado Dios al mentiroso, y en las manos de los impíos me hizo estremecer
Бог злочи́нцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене́.
12 Próspero estaba, y desmenuzóme: y arrebatóme por la cerviz, y despedazóme, y púsome por blanco suyo.
Спокійний я був, — та тремтя́чим мене Він зробив. І за шию вхопи́в Він мене — й розторо́щив мене, та й поставив мене Собі ціллю:
13 Cercáronme sus flecheros, partió mis riñones, y no perdonó: mi hiel derramó por tierra.
Його стрі́льці мене оточи́ли, розриває нирки́ мої Він не жалі́вши, мою жовч виливає на землю.
14 Quebrantóme de quebranto sobre quebranto; corrió contra mí como un gigante.
Він робить пролі́м на проло́мі в мені, Він на мене біжить, як сила́ч.
15 Yo cosí saco sobre mi piel, y cargué mi cabeza de polvo.
Вере́ту пошив я на шкіру свою та під по́рох знизи́в свою го́лову.
16 Mi rostro está enlodado con lloro, y mis párpados entenebrecidos:
Зашарі́лось обличчя моє від плачу́, й на пові́ках моїх залягла́ смертна тінь,
17 A pesar de no haber iniquidad en mis manos, y de haber sido mi oración pura.
хоч насильства немає в доло́нях моїх, і чи́ста молитва моя!
18 ¡Oh tierra! no cubras mi sangre, y no haya lugar á mi clamor.
Не прикри́й, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зо́йку мого́, —
19 Mas he aquí que en los cielos está mi testigo, y mi testimonio en las alturas.
бо тепер ось на небі мій Свідок, Самови́дець мій на висоті́.
20 Disputadores [son] mis amigos: [mas] á Dios destilarán mis ojos.
Глузли́вці мої, мої дру́зі, — моє око до Бога сльози́ть,
21 ¡Ojalá pudiese disputar el hombre con Dios, como con su prójimo!
і нехай Він дозволить люди́ні змага́ння із Богом, як між сином лю́дським і ближнім його, —
22 Mas los años contados vendrán, y yo iré el camino por donde no volveré.
бо почи́слені роки мину́ть, і піду́ я дорогою, та й не верну́сь.
