Job 14
1 EL HOMBRE nacido de mujer, corto de días, y harto de sinsabores:
Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
2 Que sale como una flor y es cortado; y huye como la sombra, y no permanece.
вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
3 ¿Y sobre éste abres tus ojos, y me traes á juicio contigo?
І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
4 ¿Quién hará limpio de inmundo? Nadie.
Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
5 Ciertamente sus días están determinados, y el número de sus meses está cerca de ti: tú le pusiste términos, de los cuales no pasará.
Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
6 Si tú lo dejares, él dejará [de ser]: entre tanto deseará, como el jornalero, su día.
відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
7 Porque si el árbol fuere cortado, aun queda de él esperanza; retoñecerá aún, y sus renuevos no faltarán.
Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
8 Si se envejeciere en la tierra su raíz, y su tronco fuere muerto en el polvo,
якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
9 Al percibir el agua reverdecerá, y hará copa como planta.
то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
10 Mas el hombre morirá, y será cortado; y perecerá el hombre, ¿y dónde estará él?
А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
11 Las aguas de la mar se fueron, y agotóse el río, secóse.
Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
12 Así el hombre yace, y no se tornará á levantar: hasta que no haya cielo no despertarán, ni se levantarán de su sueño.
так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
13 ¡Oh quién me diera que me escondieses en el sepulcro, que me encubrieras hasta apaciguarse tu ira, que me pusieses plazo, y de mí te acordaras! (Sheol h7585)
О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
14 Si el hombre muriere, ¿[volverá] á vivir? Todos los días de mi edad esperaré, hasta que venga mi mutación.
Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
15 Aficionado á la obra de tus manos, llamarás, y yo te responderé.
Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
16 Pues ahora me cuentas los pasos, y no das tregua á mi pecado.
бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
17 Tienes sellada en saco mi prevaricación, y coacervas mi iniquidad.
провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
18 Y ciertamente el monte que cae se deshace, y las peñas son traspasadas de su lugar;
Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
19 Las piedras son desgastadas con el agua impetuosa, que se lleva el polvo de la tierra: de tal manera haces tú perecer la esperanza del hombre.
каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
20 Para siempre serás más fuerte que él, y él se va; demudarás su rostro, y enviaráslo.
Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
21 Sus hijos serán honrados, y él no lo sabrá; ó serán humillados, y no entenderá de ellos.
Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
22 Mas su carne sobre él se dolerá, y entristecerse ha en él su alma.
Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
