Job 6
1 Y respondió Job, y dijo:
А Йов відповів та й сказав:
2 ¡Oh si se pesasen al justo mi queja y mi tormento, y fuesen alzadas igualmente en balanza!
„Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
3 Porque [mi tormento] pesaría más que la arena de la mar: y por tanto mis palabras son cortadas.
то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
4 Porque las saetas del Todopoderoso están en mí, cuyo veneno bebe mi espíritu; y terrores de Dios me combaten.
Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
5 ¿Por ventura gime el asno montés junto a la yerba? ¿O brama el buey junto a su pasto?
Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?
6 ¿Comerse ha lo desabrido sin sal? ¿o habrá gusto en la clara del huevo?
Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?
7 Las cosas que mi alma no quería tocar antes, ahora por los dolores son mi comida.
Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.
8 ¡Quién me diese que viniese mi petición, y que Dios me diese lo que espero!
О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!
9 ¡Y que Dios quisiese quebrantarme; y que soltase su mano, y me despedazase!
О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
10 Y en esto crecería mi consolación, si me asase con dolor sin tener misericordia: no que haya contradicho las palabras del Santo.
то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!
11 ¿Qué es mi fortaleza, para esperar aun? ¿Y qué es mi fin, para dilatar mi vida?
Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
12 ¿Mi fortaleza, es la de las piedras? ¿o mi carne, es de acero?
Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?
13 ¿No me ayudo cuánto puedo? ¿y con todo eso el poder me falta del todo?
Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?
14 El atribulado es consolado de su compañero: mas el temor del Omnipotente es dejado.
Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
15 Mis hermanos me han mentido como arroyo; pasáronse como las riberas impetuosas,
Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
16 Que están escondidas por la helada, y encubiertas con nieve,
темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.
17 Que al tiempo del calor son deshechas; y en calentándose, desaparecen de su lugar.
Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.
18 Apártanse de las sendas de su camino, suben en vano, y se pierden.
Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.
19 Miráron las los caminantes de Temán, los caminantes de Sabá esperaron en ellas:
Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.
20 Mas fueron avergonzados por su esperanza; porque vinieron hasta ellas, y se hallaron confusos.
І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.
21 Ahora ciertamente vosotros sois como ellas: que habéis visto el tormento, y teméis.
Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!
22 ¿Héos dicho: Traédme, y de vuestro trabajo pagád por mí,
Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,
23 Y librádme de mano del angustiador, y redimídme del poder de los violentos?
і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
24 Enseñádme, y yo callaré; y hacédme entender en que he errado.
Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
25 ¡Cuán fuertes son las palabras de rectitud! ¿y qué reprende, el que reprende de vosotros?
Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?
26 ¿No estáis pensando las palabras para reprender; y echáis al viento palabras perdidas?
Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
27 También os arrojáis sobre el huérfano; y hacéis hoyo delante de vuestro amigo.
і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!
28 Ahora pues, si queréis, mirád en mí: y ved si mentiré delante de vosotros.
Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.
29 Tornád ahora, y no haya iniquidad; y volvéd aun a mirar por mi justicia en esto:
Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!
30 Si hay iniquidad en mi lengua: o si mi paladar no entiende los tormentos.
Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?
