Job 4
1 Y respondió Elifaz el Temanita, y dijo:
І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
2 Si probaremos a hablarte, serte ha molesto: ¿mas quién podrá detener las palabras?
„Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
3 He aquí, tú enseñabas a muchos, y las manos flacas corroborabas.
Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
4 Al que vacilaba, enderezaban tus palabras: y las rodillas de los que arrodillaban, esforzabas.
того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
5 Mas ahora que a ti te ha venido esto, te es molesto: y cuando ha llegado hasta ti, te turbas.
А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
6 ¿Es este tu temor, tu confianza, tu esperanza, y la perfección de tus caminos?
Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
7 Acuérdate ahora, ¿quién haya sido inocente, que se perdiese? ¿y en dónde los rectos han sido cortados?
Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
8 Como yo he visto, que los que aran iniquidad, y siembran injuria, la siegan.
Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
9 Perecen por el aliento de Dios, y por el espíritu de su furor son consumidos.
вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
10 El bramido del león, y la voz del león, y los dientes de los leoncillos son arrancados.
Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
11 El león viejo perece por falta de presa, y los hijos del león son esparcidos.
Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
12 El negocio también me era a mí oculto: mas mi oído ha entendido algo de ello.
І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
13 En imaginaciones de visiones nocturnas, cuando el sueño cae sobre los hombres,
У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
14 Un espanto, y un temblor me sobrevino, que espantó todos mis huesos.
спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
15 Y un espíritu pasó por delante de mí, que el pelo de mi carne se erizó.
і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
16 Paróse una fantasma delante de mis ojos, cuyo rostro yo no conocí; y callando, oí que decía:
Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
17 ¿Si será el hombre más justo que Dios? ¿Si será el varón más limpio que el que le hizo?
„Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
18 He aquí que en sus siervos no confía; y en sus ángeles puso locura:
Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
19 ¿Cuánto más en los que habitan en casas de lodo, cuyo fundamento está en el polvo, y que serán quebrantados de la polilla?
Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!
20 De la mañana a la tarde son quebrantados, y se pierden para siempre, sin que haya quien lo eche de ver.
Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
21 ¿Su hermosura no se pierde con ellos mismos? muérense y no lo saben.
Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
