Job 14
1 El hombre nacido de mujer, corto de días, y harto de desabrimiento.
Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
2 Que sale como una flor, y luego es cortado; y huye como la sombra, y no permanece.
вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
3 ¿Y sobre este abres tus ojos, y me traes a juicio contigo?
І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
4 ¿Quién hará limpio de inmundo? Nadie.
Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
5 Ciertamente sus días están determinados, y el número de sus meses está cerca de ti: tú le pusiste términos, de los cuales no pasará.
Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
6 Si tú le dejares, él dejará de ser: entre tanto deseará, como el jornalero, su día.
відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
7 Porque si el árbol fuere cortado, aun queda de él esperanza: retoñecerá aun, y sus renuevos no faltarán.
Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
8 Si se envejeciere en la tierra su raíz, y su tronco fuere muerto en el polvo:
якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
9 Al olor del agua reverdecerá, y hará copa, como nueva planta.
то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
10 Mas cuando el hombre morirá, y será cortado, y perecerá el hombre, ¿dónde estará él?
А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
11 Las aguas de la mar se fueron, y el río se secó: secóse.
Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
12 Así el hombre yace, y no se tornará a levantar: hasta que no haya cielo, no despertarán, ni recordarán de su sueño.
так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
13 ¡Oh quién me diese que me escondieses en la sepultura, y que me encubrieses, hasta que tu ira reposase; que me pusieses plazo, y te acordases de mí! (Sheol h7585)
О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
14 Si el hombre se muriere, ¿ volverá él a vivir? Todos los días de mi edad esperaría, hasta que viniese mi mutación.
Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
15 Entonces aficionado a la obra de tus manos llamar me has, y yo te responderé.
Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
16 Porque ahora me cuentas los pasos, y no das dilación a mi pecado.
бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
17 Tienes sellada en manojo mi prevaricación, y añades a mi iniquidad.
провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
18 Y ciertamente el monte que cae, desfallece; y las peñas son traspasadas de su lugar.
Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
19 Las piedras son quebrantadas con el agua impetuosa, que se lleva el polvo de la tierra: así haces perder al hombre la esperanza.
каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
20 Para siempre serás más fuerte que él, y él irá: demudarás su rostro, y le enviarás.
Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
21 Sus hijos serán honrados, y él no lo sabrá; o serán afligidos, y no dará cata en ello.
Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
22 Mas mientras su carne estuviere sobre él, se dolerá; y su alma se entristecerá en él.
Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
