Job 29
1 Entonces Job respondió:
І Йов далі вів мову свою та й сказав:
2 Ojalá volviera a ser como en meses pasados, como en los días cuando ʼElohim me vigilaba,
„О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
3 cuando su lámpara estaba sobre mi cabeza y a su luz yo caminaba en la oscuridad,
коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
4 aquellos días de mi vigor cuando la amistad íntima de ʼElohim velaba sobre mi vivienda,
як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
5 cuando ʼEL-Shadday aún estaba conmigo, y mis hijos alrededor de mí,
коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
6 cuando mis pasos eran lavados con mantequilla y la roca me derramaba ríos de aceite,
коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
7 cuando iba a la puerta de la ciudad y en la plaza preparaba mi asiento.
Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
8 Los jóvenes me veían y se escondían. Los ancianos se levantaban y permanecían en pie.
як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
9 Los magistrados detenían sus palabras y ponían la mano sobre sus bocas.
зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
10 La voz de los nobles enmudecía y su lengua se les pegaba al paladar.
ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
11 Los oídos que me escuchaban me llamaban bienaventurado, y los ojos que me miraban daban testimonio a mi favor.
Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
12 Porque yo libraba al pobre que clamaba y al huérfano que no tenía ayudador.
бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
13 La bendición del que iba a perecer caía sobre mí, y daba alegría al corazón de la viuda.
Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
14 Me vestía de rectitud y con ella me cubría. Mi justicia era como un manto y un turbante.
Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
15 Yo era ojos para el ciego y pies para el cojo.
Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
16 Era padre de los menesterosos. Me informaba con diligencia de la causa que no entendía.
Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
17 Rompía las quijadas del perverso y de sus dientes arrancaba la presa.
Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
18 Me decía: En mi nido moriré, y como la arena multiplicaré mis días.
І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
19 Mi raíz se extendía hacia las aguas, y el rocío pernoctaba en mi ramaje.
для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
20 Mi honra se renovaba en mí, y mi arco se fortalecía en mi mano.
Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
21 Me escuchaban, esperaban y guardaban silencio ante mi consejo.
Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
22 Después de mi palabra no replicaban. Mi razón destilaba sobre ellos.
По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
23 La esperaban como a la lluvia temprana, y abrían su boca como a la lluvia tardía.
І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
24 Si me reía con ellos, no lo creían, y no tenían en menos la luz de mi semblante.
Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
25 Yo les escogía el camino, y me sentaba entre ellos como su jefe. Yo vivía como un rey en medio de su tropa, como el que consuela a los que están de duelo.
Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!
