Job 4
1 Entonces Elifaz, el temanita, le respondió a Job
І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
2 “¿Podría decir una palabra? No quiero molestarte, pero ¿quién podría callar y no responder?
„Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
3 Ciertamente has alentado a mucha gente y has apoyado a los que son débiles.
Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
4 Tus consejos han ayudado a los que tropiezan para no caer, y has fortalecido a los que tienen las rodillas débiles.
того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
5 Pero ahora eres tú el que sufre y estás molesto.
А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
6 ¿No fue tu reverencia a Dios lo que te dio confianza y tu integridad lo que te dio esperanza?
Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
7 Piénsalo: ¿desde cuándo mueren los inocentes? ¿Desde cuándo se destruye a la gente buena?
Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
8 ¡Por lo que he visto, los mismos que plantan el mal y siembran problemas son quienes cosechan tales frutos!
Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
9 Un soplo de Dios los destruye; una ráfaga de su cólera los aniquila.
вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
10 Los leones pueden rugir y gruñir, pero sus dientes se rompen.
Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
11 Hasta un león muere por falta de alimento, y las crías de la leona se dispersan.
Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
12 “Una palabra se acercó sigilosamente a mí; un susurro llegó a mi oído.
І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
13 Pensamientos inquietantes vinieron a mí en pesadillas, como cuando caes en un sueño profundo.
У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
14 Me aterroricé y temblé; todos mis huesos se estremecieron.
спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
15 Entonces un soplo me rozó la cara y me puso la piel de gallina.
і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
16 Algo se detuvo, pero no pude ver su rostro. Mis ojos sólo podían distinguir una forma. Estaba totalmente silencioso, y entonces oí una voz:
Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
17 ‘¿Puede alguien ser justo ante Dios? ¿Puede alguien ser puro ante su Creador?
„Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
18 Si ni siquiera se fía de sus siervos y dice que sus ángeles se equivocan,
Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
19 ¿cuánto más los que viven en estas casas de barro, cuyos cimientos se basan en el polvo, que se deshacen como la ropa por causa de la polilla?
Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!
20 Vivos por la mañana, muertos al anochecer. Mueren sin que nadie lo note.
Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
21 Son como las cuerdas de una tienda de campaña, que se levantan y se derrumban con la muerte. Mueren sin sabiduría’”.
Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
