Книга пророка Захарии 4

1 И обратися Ангел глаголяй во мне и возведе мя, якоже егда востанет человек от сна своего,

І вернувся той ангол, що говорив зо мною, і збудив мене, як чоловіка, якого будять зо́ сну його́.

2 и рече ко мне: что ты видиши? И рех: видех, и се, свещник злат весь, и светилце верху его, и седмь светилник верху его, и седмь чашиц светилником верхним его,

І сказав він до мене: „Що́ ти бачиш?“А я відказав: „Бачу я, — ось світи́льник, увесь із золота, і ча́ша на верху́ його, і сім лямпад його на ньому, і по сім ру́рочок для лямпад, що на верху його.

3 и две маслины верху его, едина одесную светилца его и едина ошуюю.

І дві оли́вки на ньому, — одна з прави́ці чаші, а одна на ліви́ці її“.

4 И вопросих и рех ко Ангелу глаголющему во мне глаголя: что суть сия, господи?

І говорив я й сказав до ангола, що говорив зо мною, кажучи: „Що́ це, мій пане?“

5 И отвеща Ангел глаголяй во мне и рече ко мне глаголя: не разумееши ли, что суть сия? И рех: ни, господи.

І відповів ангол, що говорив зо мною, та й сказав мені: „Чи ж ти не знаєш, що це таке?“А я відказав: „Ні, пане!“

6 И отвеща и рече ко мне глаголя: сие слово Господне к Зоровавелю глаголя: не в силе велицей, ни в крепости, но в Дусе Моем, глаголет Господь Вседержитель.

І відповів він, і сказав мені, говорячи: „Оце таке Господнє слово до Зорова́веля: Не силою й не міццю, але тільки Моїм Духом, говорить Господь Саваот.

7 Что ты еси, горо великая, пред лицем Зоровавеля, еже исправити? И изнесу камень наследия, равенство благодати, благодать его.

Хто́ ти, го́ро велика? Перед Зорова́велем ти станеш рівни́ною. І він винесе нарі́жного каменя при криках: Милість, милість йому́!“

8 И бысть слово Господне ко мне глаголя:

І було мені слово Господнє таке:

9 руце Зоровавелевы основаша храм сей и руце его совершат его: и уразумееши, яко Господь Вседержитель посла Мя к вам:

„Зорова́велеві ру́ки заклали цей дім, і руки його ви́кінчать, і ти пізнаєш, що Госпо́дь Савао́т послав мене до вас.

10 зане кто укорил тя есть во дни малы? И возрадуются, и увидят камень, иже от чистаго олова, в руку Зоровавеля: седмь сия очеса Господня суть, призирающая на всю землю.

Бо хто буде пого́рджувати днем малих рече́й? Але будуть ті́шитися, і будуть дивитись на теслярського виска́ в руці Зорова́веля ті се́меро, — Господні очі, що ходять по всій землі“.

11 И отвещах и рех к нему: что суть две маслины сия, яже одесную свещника и ошуюю?

І заговорив я та й до нього сказав: „Що це за дві оливки право́руч свічника й ліво́руч його?“

12 И вопросих вторицею и рех к нему: что суть две ветви масличны, яже в руку двух усекалниц златых возливающих и возношающих чашицы златыя?

І заговорив я вдруге, та й до нього сказав: „Що це за дві галу́зки оливок, що через дві золоті ру́рки виливають з себе золото?

13 И рече ко мне глаголя: не веси ли, что суть сия? И рех: ни, господи.

І сказав він до мене, говорячи: „Хіба ти не знаєш, що це?“А я відказав: „Ні, пане!“

14 И рече: сии два сынове тучности, яже предстоят Господеви всея земли.

І він сказав: „Це два Пома́занці, що стоять перед Господом всієї землі“.