Послание к Римлянам 9
1 Истину глаголю о Христе, не лгу, послушествующей ми совести моей Духом Святым,
Я кажу правду в Христі, не обманюю, і моє сумління підтверджує це через Святого Духа:
2 яко скорбь ми есть велия и непрестающая болезнь сердцу моему:
у мене в серці велика печаль і невпинний біль.
3 молил бых ся бо сам аз отлучен быти от Христа по братии моей, сродницех моих по плоти,
Адже я бажав би бути проклятим [і відлученим] від Христа заради моїх братів, моїх рідних за тілом,
4 иже суть Израилите, ихже всыновление и слава, и завети и законоположение, и служение и обетования:
тобто за народ Ізраїлю. Їм належить усиновлення, слава, заповіти, законодавство, служіння та обітниці.
Їхніми є патріархи й від них за тілом Христос – Бог над усіма, благословенний навіки! Амінь. (aiōn g165)
6 Не такоже, яко отпаде слово Божие: не вси бо сущии от Израиля, сии Израиль,
Але це не [означає, ] що Слово Боже не збулося. Адже не всі, хто походить з Ізраїлю, – це Ізраїль.
7 ни зане суть семя Авраамле, вси чада: но во Исааце, рече, наречется ти семя.
І не всі нащадки Авраама є його дітьми. Бо [написано]: «Через Ісаака буде названо тобі нащадка».
8 Сиречь, не чада плотская, сия чада Божия: но чада обетования причитаются в семя.
Тобто не тілесні діти є дітьми Божими, а діти обітниці вважаються нащадками.
9 Обетования бо слово сие: на сие время прииду, и будет Сарре сын.
Бо ось якими були слова обітниці: «У призначений час Я повернуся, і у Сарри буде син».
10 Не точию же, но и Ревекка от единаго ложа Исаака отца нашего имущи:
І не тільки це, але й Ревека [отримала обітницю], завагітнівши від нашого батька Ісаака.
11 еще бо не рождшымся, ни сотворившым что благо или зло, да по избранию предложение Божие пребудет
Бо коли [близнюки] ще не народилися й не зробили нічого доброго чи поганого (щоб намір Божий у вибранні залишився
12 не от дел, но от Призывающаго, речеся ей, яко болий поработает меншему,
не від учинків, але від Того, Хто кличе), їй було сказано: «Старший служитиме молодшому».
13 якоже есть писано: Иакова возлюбих, Исава же возненавидех.
Як написано: «Якова Я полюбив, а Ісава зненавидів».
14 Что убо речем? Еда неправда у Бога? Да не будет.
Що тоді скажемо? Невже Бог несправедливий? Зовсім ні!
15 Моисеови бо глаголет: помилую, егоже аще помилую, и ущедрю, егоже аще ущедрю.
Бо Він каже Мойсеєві: «Я помилую того, кого хочу помилувати, і зглянуся над тим, над ким хочу зглянутись».
16 Темже убо ни хотящаго, ни текущаго, но милующаго Бога.
Отже, це залежить не від того, хто хоче, і не від того, хто біжить, а від Божої милості.
17 Глаголет бо Писание фараонови: яко на истое сие воздвигох тя, яко да покажу тобою силу Мою и да возвестится имя Мое по всей земли.
Бо Писання говорить фараонові: «Я поставив тебе для того, щоб показати через тебе Мою силу й щоб ім’я Моє звіщалося по всій землі».
18 Темже убо, егоже хощет, милует: а егоже хощет, ожесточает.
Отже, [Бог] милує, кого хоче, і, кого хоче, робить черствим.
19 Речеши убо ми: чесо ради еще укоряет, воли бо Его кто противитися может?
Хтось мені скаже: «Чому тоді Він звинувачує? Бо хто здатний противитися Його волі?»
20 Темже убо, о, человече, ты кто еси, против отвещаяй Богови? Еда речет здание создавшему е: почто мя сотворил еси тако?
Але хто ти, людино, щоб сперечатися з Богом? Чи виріб скаже тому, хто його створив: «Чому ти зробив мене таким?»
21 Или не имать власти скудельник на брении, от тогожде смешения сотворити ов убо сосуд в честь, ов же не в честь?
Хіба гончар не має влади над глиною, щоб із тієї ж глини зробити одну посудину для почесного вжитку, а іншу – для звичайного?
22 Аще же хотя Бог показати гнев Свой и явити силу Свою, пренесе во мнозе долготерпении сосуды гнева совершены в погибель:
А що, коли Бог, бажаючи проявити [Свій] гнів і виявити Свою силу, з великим терпінням щадив посудини гніву, підготовлені до знищення,
23 и да скажет богатство славы Своея на сосудех милости, яже предуготова в славу,
щоб виявити багатство Своєї слави посудинам Його милосердя, які Він заздалегідь підготував до слави, –
24 ихже и призва нас не точию от Иудей, но и от язык:
нам, покликаним не тільки з-поміж юдеїв, але й з-поміж язичників?
25 якоже и во Осии глаголет: нареку не люди Моя люди Моя, и невозлюбленую возлюблену:
Як сказав у Осії: «Я назву Моїм народом не Мій народ і нелюбу – улюбленою»,
26 и будет, на месте, идеже речеся им: не людие Мои есте вы, тамо нарекутся сынове Бога живаго.
а також: «Там, де їм було сказано: „Ви не Мій народ“, їх будуть називати синами живого Бога».
27 Исаиа же вопиет о Израили: аще будет число сынов Израилевых яко песок морский, останок спасется:
Ісая проголошує про Ізраїль: «Навіть якщо кількість синів Ізраїля буде як морського піску, врятований буде лише залишок.
28 слово бо скончавая и сокращая в правде, яко слово сокращено сотворит Господь на земли,
Бо Господь швидко та остаточно виконає Своє Слово на землі».
29 и якоже прорече Исаиа: аще не бы Господь Саваоф оставил нам семене, якоже Содом убо были быхом, и якоже Гоморру уподобилися быхом.
І як сказав Ісая раніше: «Якби Господь Воїнств не залишив нам нащадка, ми б стали як Содом й були б подібні до Гоморри».
30 Что убо речем, яко языцы, не гонящии правду, постигоша правду, правду же, яже от веры:
Що тоді скажемо? Язичники, які не прагнули праведності, здобули її – праведність, яка походить від віри.
31 Израиль же, гоня закон правды, в закон правды не постиже.
А Ізраїль, який шукав Закону праведності, не досягнув цього.
32 Чесо ради? Зане не от веры, но от дел закона: преткнушася бо о камень претыкания,
Чому? Тому що вони [шукали] не вірою, а ділами Закону. Вони спіткнулися об камінь спотикання.
33 якоже есть писано: се, полагаю в Сионе камень претыкания и камень соблазна: и всяк веруяй в Онь не постыдится.
Як написано: «Ось я кладу на Сіоні Камінь спотикання і Скелю падіння, і той, хто вірить у Нього, не буде осоромлений».
