Послание к Римлянам 7

1 Или не разумеете, братие: ведущым бо закон глаголю: яко закон обладает над человеком, во елико время живет?

Хіба ви не знаєте, брати (звертаюся до тих, хто знає Закон), що Закон має владу над людиною, поки вона живе?

2 Ибо мужатая жена живу мужу привязана есть законом: аще ли же умрет муж ея, разрешится от закона мужескаго.

[Скажімо], заміжня жінка за Законом прив’язана до свого чоловіка, поки він живий, але коли чоловік помирає, вона звільняється від Закону, який пов’язував її з чоловіком.

3 Темже убо, живу сущу мужу, прелюбодейца бывает, аще будет мужеви иному: аще ли умрет муж ея, свободна есть от закона, не быти ей прелюбодейце, бывшей мужу иному.

Тож якщо вона за життя свого чоловіка одружиться з іншим, її називають перелюбницею. Коли ж її чоловік помирає, вона звільняється від Закону й, вийшовши заміж за іншого чоловіка, не буде перелюбницею.

4 Темже, братие моя, и вы умросте закону телом Христовым, во еже быти вам иному, Воставшему из мертвых, да плод принесем Богови.

Так і ви, брати мої, померли для Закону через тіло Христа, щоб належати Іншому – Тому, Хто воскрес із мертвих, щоб ми могли приносити плід Богові.

5 Егда бо бехом во плоти, страсти греховныя, яже законом, действоваху во удех наших, во еже плод творити смерти:

Бо коли ми жили, керуючись тілесними [бажаннями], гріховні пристрасті, [виявлені] Законом, діяли в наших тілах, щоб приносити плід смерті.

6 ныне же упразднихомся от закона, умерше, имже держими бехом, яко работати нам (Богови) во обновлении духа, а не в ветхости писмене.

Але тепер ми звільнилися від Закону, померли для того, що нас колись зв’язувало, щоб ми служили оновлені Духом, а не як у давнину – [дотримуючись] букви [Закону].

7 Что убо речем? Закон ли грех? Да не будет: но греха не знах, точию законом: похоти же не ведах, аще не бы закон глаголал: не похощеши.

Що ж скажемо? Що Закон є гріхом? Зовсім ні! Якби не Закон, я не знав би, що таке гріх. Я не знав би, [наприклад], що таке пожадливість, якби Закон не сказав: «Не бажай».

8 Вину же прием грех заповедию, содела во мне всяку похоть: без закона бо грех мертв есть.

Проте гріх, скориставшись заповіддю, породив у мені всіляке бажання. Адже без Закону гріх мертвий.

9 Аз же живях кроме закона иногда: пришедшей же заповеди, грех убо оживе,

Колись я жив без Закону, але коли прийшла заповідь, гріх ожив,

10 аз же умрох: и обретеся ми заповедь, яже в живот, сия в смерть,

а я помер. Я виявив, що заповідь, яка мала б принести життя, насправді принесла смерть.

11 грех бо вину прием заповедию, прельсти мя, и тою умертви мя.

Адже гріх, скориставшись можливістю, наданою заповіддю, звабив мене й через неї вбив.

12 Темже убо закон свят, и заповедь свята и праведна и блага.

Отже, Закон святий і заповідь – свята, праведна й добра.

13 Благое ли убо бысть мне смерть? Да не будет: но грех, да явится грех, благим ми содевая смерть, да будет по премногу грешен грех заповедию.

Тож невже те, що добре, спричинило мені смерть? Зовсім ні! Навпаки, гріх, щоб виявитися гріхом, спричинив мою смерть через те, що добре. Так завдяки заповіді гріх став абсолютно грішним.

14 Вемы бо, яко закон духовен есть: аз же плотян есмь, продан под грех.

Бо ми знаємо, що Закон духовний, а я тілесний, проданий [у рабство] гріха.

15 Еже бо содеваю, не разумею: не еже бо хощу, сие творю, но еже ненавижду, то соделоваю.

Я не розумію, що роблю. Адже роблю не те, що хочу, а те, що ненавиджу.

16 Аще ли, еже не хощу, сие творю, хвалю закон яко добр,

Коли ж я роблю те, чого не хочу, я погоджуюся, що Закон добрий.

17 ныне же не ктому аз сие содеваю, но живый во мне грех.

І це вже не я роблю, але гріх, що живе в мені.

18 Вем бо, яко не живет во мне, сиречь во плоти моей, доброе: еже бо хотети прилежит ми, а еже содеяти доброе, не обретаю.

Адже я знаю: у мені, тобто в моєму тілі, нічого доброго не живе, оскільки бажання робити добро є, але виконувати його не можу.

19 Не еже бо хощу доброе, творю, но еже не хощу злое, сие содеваю.

Бо не роблю добра, яке хочу, але роблю зло, якого я не хочу робити.

20 Аще ли, еже не хощу аз, сие творю, уже не аз сие творю, но живый во мне грех.

Тож якщо я роблю те, чого не хочу, це вже не я роблю, а гріх, який живе в мені.

21 Обретаю убо закон, хотящу ми творити доброе, яко мне злое прилежит.

Отже, я знаходжу такий закон: коли я хочу робити добро, зло завжди поруч зі мною.

22 Соуслаждаюся бо закону Божию по внутреннему человеку:

Бо за внутрішньою людиною я насолоджуюся Божим Законом,

23 вижду же ин закон во удех моих, противу воюющь закону ума моего и пленяющь мя законом греховным, сущим во удех моих.

але бачу, що в моєму тілі діє інший закон, який бореться проти закону мого розуму й робить мене в’язнем закону гріха, який є в моєму тілі.

24 Окаянен аз человек: кто мя избавит от тела смерти сея?

Нещасна я людина! Хто врятує мене від цього смертного тіла?

25 Благодарю Бога моего Иисус Христом Господем нашим. Темже убо сам аз умом моим работаю закону Божию, плотию же закону греховному.

Тож [нехай буде] подяка Богові через Ісуса Христа, нашого Господа! Отже, своїм розумом я є служителем Закону Божого, а тілом – закону гріха.