Псалтирь 78
1 Внемлите, людие мои, закону моему, приклоните ухо ваше во глаголы уст моих.
Повчання Асафові. Послухай-но, народе мій, настанову мою, схиліть вуха свої до слів моїх вуст!
2 Отверзу в притчах уста моя, провещаю ганания исперва.
Відкрию в притчі вуста мої, промовлю загадки прадавніх часів,
3 Елика слышахом и познахом я, и отцы наши поведаша нам:
які ми чули й пізнали і які розповідали нам предки наші.
4 не утаишася от чад их в род ин, возвещающе хвалы Господни, и силы Его и чудеса Его, яже сотвори.
Не будемо приховувати їх від синів наших, розкажемо наступному поколінню про хвалу Господа й могутність Його, про чудеса, які Він здійснив.
5 И воздвиже свидение во Иакове, и закон положи во Израили, елика заповеда отцем нашым сказати я сыновом своим,
Він засвідчив одкровення [Своє] Якову й встановив в Ізраїлі Закон [Свій], який заповідав предкам нашим, щоб вони навчили нащадків своїх,
6 яко да познает род ин, сынове родящиися, и востанут и поведят я сыновом своим:
щоб знало наступне покоління, щоб діти, що народитися мають, сповістили свого часу й своїм нащадкам.
7 да положат на Бога упование свое, и не забудут дел Божиих, и заповеди Его взыщут:
Тоді вони сподівання своє покладуть на Бога, і не забуватимуть діянь Божих, і будуть дотримуватися Його заповідей.
8 да не будут якоже отцы их, род строптив и преогорчеваяй, род иже не исправи сердца своего и не увери с Богом духа своего.
Вони не будуть подібні до своїх предків, покоління впертого й бунтівного, роду, чиє серце непевне і чий дух невірний Богові.
9 Сынове Ефремли наляцающе и стреляюще луки возвратишася в день брани:
Сини Єфремові, [хоча] й озброєні стрільці з лука, назад повернулися у день битви.
10 не сохраниша завета Божия, и в законе Его не восхотеша ходити.
Не дотримувалися вони Завіту Божого й відмовилися ходити в Законі Божому.
11 И забыша благодеяния Его и чудеса Его, яже показа им
Вони забули про Його звершення й чудеса, що Він їм показав.
12 пред отцы их, яже сотвори чудеса в земли Египетстей, на поли Танеосе:
Перед предками їхніми здійснив Він чудо в землі Єгипту, в околицях Цоану.
13 разверзе море и проведе их: представи воды яко мех,
Він розділив навпіл море й провів їх через нього, і поставив води грудами.
14 и настави я облаком во дни и всю нощь просвещением огня.
Вів їх хмарою вдень, і цілу ніч – світлом вогню.
15 Разверзе камень в пустыни и напои я яко в бездне мнозе:
Він розсікав скелі в пустелі й напував їх, немов із великої безодні.
16 и изведе воду из камене и низведе яко реки воды.
Із скелі вивів потоки, і потекли рікою води.
17 И приложиша еще согрешати Ему, преогорчиша Вышняго в безводней:
Але вони продовжували грішити проти Нього, бунтувати проти Всевишнього на висохлій землі.
18 и искусиша Бога в сердцах своих, воспросити брашна душам своим.
Випробовували Бога в серцях своїх, вимагаючи їжу за своїми примхами.
19 И клеветаша на Бога и реша: еда возможет Бог уготовати трапезу в пустыни?
Вони говорили [зухвало] проти Бога, кажучи: «Чи не міг би Бог накрити стіл у пустелі?
20 Понеже порази камень, и потекоша воды, и потоцы наводнишася: еда и хлеб может дати? Или уготовати трапезу людем Своим?
Ось Він вдарив скелю, і потекли води, хлинули потоки. Хіба ж не може Він дати хліба чи приготувати м’яса народові Своєму?»
21 Сего ради слыша Господь и презре, и огнь возгореся во Иакове, и гнев взыде на Израиля:
Тому, коли почув це Господь, то розгнівався: вогонь загорівся проти Якова, і гнів [Його] спалахнув на Ізраїля,
22 яко не вероваша Богови, ниже уповаша на спасение Его.
бо не повірили вони Богові й не покладали надії на Його спасіння.
23 И заповеда облаком свыше, и двери небесе отверзе:
Тож наказав Він хмарам вгорі, і відчинив ворота небес,
24 и одожди им манну ясти, и хлеб небесный даде им.
і дощем пролив на них манну, щоб їли, і дав їм зерно небесне.
25 Хлеб ангельский яде человек: брашно посла им до сытости.
Хліб могутніх їла людина, Він послав їм їжі вдосталь.
26 Воздвиже юг с небесе, и наведе силою Своею лива:
Він здійняв східний вітер у небесах і навів Своєю могутністю вітер південний.
27 и одожди на ня яко прах плоти, и яко песок морский птицы пернаты.
Дощем пролив Він на них м’ясо, немов пил, і, неначе пісок морський, – птахів крилатих,
28 И нападоша посреде стана их, окрест жилищ их.
яких розкидав Він серед табору, навколо помешкань їхніх.
29 И ядоша и насытишася зело, и желание их принесе им.
Вони їли й добре наситилися – Він задовольнив бажання їхнє.
30 Не лишишася от желания своего: еще брашну сущу во устех их,
Та ще не встигли вони вгамувати своєї примхи, ще їжа була в них на вустах,
31 и гнев Божий взыде на ня, и уби множайшая их, и избранным Израилевым запят.
як гнів Божий піднявся проти них, і вигубив найбільш пишних із них, і повалив додолу юнаків Ізраїля.
32 Во всех сих согрешиша еще и не вероваша чудесем Его:
Та попри все це вони далі грішили й не вірили чудесам Його.
33 и изчезоша в суете дние их, и лета их со тщанием.
Тому Він загубив дні їхні в марноті й роки їхні – у смутку.
34 Егда убиваше я, тогда взыскаху Его и обращахуся и утреневаху к Богу:
Коли Він вбивав їх, тоді вони шукали Його, і наверталися, і прагнули Бога.
35 и помянуша, яко Бог помощник им есть, и Бог Вышний Избавитель им есть:
І згадували, що Бог – їхня скеля і що Бог Всевишній – їхній Визволитель.
36 и возлюбиша Его усты своими, и языком своим солгаша Ему:
Тоді промовляли Йому лестощі устами своїми і язиками своїми неправду перед Ним говорили;
37 сердце же их не бе право с Ним, ниже уверишася в завете Его.
та серцями своїми не були вони з Ним щирі й не берегли вірності Його Завітові.
38 Той же есть щедр, и очистит грехи их, и не растлит: и умножит отвратити ярость Свою, и не разжжет всего гнева Своего.
Та Він, милостивий, прощав гріх і не знищував їх. Багато разів відвертав гнів Свій і не будив усієї Своєї люті.
39 И помяну, яко плоть суть, дух ходяй и не обращаяйся:
Він пам’ятав, що вони – тіло, вітер, що йде й не повертається.
40 колькраты преогорчиша Его в пустыни, прогневаша Его в земли безводней?
Скільки разів вони бунтували проти Нього в пустелі, засмучували Його в дикій землі!
41 И обратишася, и искусиша Бога, и Святаго Израилева раздражиша:
Знову й знову випробовували Бога й засмучували Святого Ізраїлевого.
42 и не помянуша руки Его в день, в оньже избави я из руки оскорбляющаго:
Не пам’ятали ні [діянь] руки Його, ні того дня, коли Він визволив їх від ворога,
43 якоже положи во Египте знамения Своя, и чудеса Своя на поли Танеосе:
коли ознаки Свої показав у Єгипті й чудеса Свої в околицях Цоану.
44 и преложи в кровь реки их и источники их, яко да не пиют.
Він перетворив їхні ріки на кров, і з потоків своїх вони пити не могли.
45 Посла на ня песия мухи, и поядоша я, и жабы, и растли я:
Він послав на них рої комах, які пожирали їх, і жаб, що губили їх.
46 и даде рже плоды их, и труды их пругом.
Він віддав врожай їхній гусені й збіжжя їхнє – сарані.
47 Уби градом винограды их и черничие их сланою:
Побив виноградники їхні градом і шовковиці – кригою.
48 и предаде граду скоты их, и имение их огню.
Він віддав на поталу градові їхню худобу й отари їхні – блискавкам.
49 Посла на ня гнев ярости Своея, ярость и гнев и скорбь, послание аггелы лютыми.
Він послав на них полум’я Свого гніву, лють, обурення й біду – посольство злих ангелів.
50 Путесотвори стезю гневу Своему, и не пощаде от смерти душ их, и скоты их в смерти заключи:
Вирівняв стежку для гніву Свого; не утримав їхніх душ від смерті, але віддав життя їхнє на поталу моровиці.
51 и порази всякое первородное в земли Египетстей, начаток всякаго труда их в селениих Хамовых.
І вразив усіх первістків у Єгипті – перші плоди сили чоловічої в шатрах Хамових.
52 И воздвиже яко овцы люди Своя, и возведе я яко стадо в пустыни:
Немов овець отару, Він вивів народ Свій, і, неначе стадо, провадив їх у пустелі.
53 и настави я на упование, и не убояшася: и враги их покры море.
Вів їх у безпеці, так що вони не боялися, а ворогів їхніх вкрило море.
54 И введе я в гору святыни Своея, гору сию, юже стяжа десница Его.
І привів їх до границь святині Своєї, до тієї гори, яку здобула Його правиця.
55 И изгна от лица их языки, и по жребию даде им (землю) ужем жребодаяния, и всели в селениих их колена Израилева.
Прогнав перед ними народи, і простягнув мотузку землемірну, щоб спадок їхній переділити, і в наметах їхніх поселив племена Ізраїлеві.
56 И искусиша и преогорчиша Бога Вышняго, и свидений Его не сохраниша:
Але вони випробовували Бога Всевишнього, бунтували проти Нього й не дотримувалися Його одкровень.
57 и отвратишася и отвергошася, якоже и отцы их: превратишася в лук развращен:
І відступали, і зраджували, як і батьки їхні; викручувалися, як [висковзує з рук] кривий лук.
58 и прогневаша Его в холмех своих, и во истуканных своих раздражиша Его.
Гнівили Його [в капищах] на своїх пагорбах та ідолами своїми будили Його ревнощі.
59 Слыша Бог и презре, и уничижи зело Израиля:
Почув Бог, і запалав гнівом, і геть відцурався Ізраїля.
60 и отрину скинию Силомскую, селение еже вселися в человецех:
Покинув Оселю Свою в Шило – шатро, в якому Він мешкав серед людей.
61 и предаде в плен крепость их, и доброту их в руки врагов:
І віддав Він могутність Свою у полон і красу Свою – у руки ворога.
62 и затвори во оружии люди Своя и достояние Свое презре.
Віддав Він народ Свій мечу на поталу й гнівом запалав на спадщину Свою.
63 Юношы их пояде огнь, и девы их не осетованы быша:
Юнаків їхніх пожер вогонь, а їхнім дівчатам весільних пісень не співали.
64 священницы их мечем падоша, и вдовицы их не оплаканы будут.
Священники його попадали від меча, а вдови його не плакали.
65 И воста яко спя Господь, яко силен и шумен от вина:
Тоді прокинувся Володар, немов від сну, неначе воїн, що витверезився від вина.
66 и порази враги своя вспять, поношение вечное даде им:
І вразив ворогів його ззаду, вкрив їх вічною ганьбою.
67 и отрину селение Иосифово, и колено Ефремово не избра:
Тоді відцурався Він шатра Йосифового й не обрав племені Єфремового.
68 и избра колено Иудово, гору Сионю, юже возлюби:
Але вибрав Він плем’я Юди, гору Сіон, яку полюбив.
69 и созда яко единорога святилище Свое: на земли основа и в век.
Він збудував, немов висоти [небес], святилище Своє, і, як землю, заклав основи його навіки.
70 И избра Давида раба Своего, и восприят его от стад овчих:
І обрав Свого слугу Давида, узявши його від кошар овечих,
71 от доилиц поят его, пасти Иакова раба Своего, и Израиля достояние Свое.
привів його від овечок дійних, щоб пасти Якова, народ Свій, Ізраїля, Свій спадок.
72 И упасе я в незлобии сердца своего, и в разумех руку своею наставил я есть.
І він пас їх у невинності свого серця і вів їх розумно руками своїми.
