Псалтирь 52

1 В конец, разума Давиду, внегда приити Доику Идумейску, и возвестити Саулу, и рещи ему: прииде Давид в дом Авимелехов. Что хвалишися во злобе, сильне? Беззаконие весь день.

Керівнику хору. Повчання Давидове, коли прийшов Доеґ-едомітянин до Саула й повідомив йому: «Давид у домі Ахімелеха». Чому ти хизуєшся злодійством, сильний? Милість Божа [зі мною] цілий день!

2 Неправду умысли язык твой: яко бритву изощрену сотворил еси лесть.

Язик твій задумує загибель, він [у тебе] – немов нагострене лезо, підступнику!

3 Возлюбил еси злобу паче благостыни, неправду неже глаголати правду:

Ти полюбив зло більше, ніж добро, брехню – сильніше, ніж правду говорити. (Села)

4 возлюбил еси вся глаголы потопныя, язык льстив.

Ти любиш усілякі згубні слова, о, підступний язику!

5 Сего ради Бог разрушит тя до конца: восторгнет тя, и преселит тя от селения твоего и корень твой от земли живых.

Але Бог уразить тебе навіки; вирве тебе й викине із шатра, і коріння твоє – із землі живих. (Села)

6 Узрят праведнии и убоятся, и о нем возсмеются и рекут:

Тоді побачать це праведні й сповняться страхом, і сміятимуться над ним:

7 се, человек, иже не положи Бога помощника себе, но упова на множество богатства своего, и возможе суетою своею.

«Ось муж, що не Бога зробив своєю твердинею, а покладався на безліч свого багатства, зміцнював себе згубною пристрастю своєю!»

8 Аз же яко маслина плодовита в дому Божии: уповах на милость Божию во век и в век века.

А я, немов ряснолиста маслина в домі Божому, на милість Божу сподіватимусь повік-віків.

9 Исповемся Тебе в век, яко сотворил еси: и терплю имя Твое, яко благо пред преподобными Твоими.

Прославлятиму Тебе вічно перед Твоїми вірними за те, що Ти зробив, і надію покладатиму на ім’я Твоє, бо воно добре.