Псалтирь 39

1 В конец, Идифуму, песнь Давиду. Рех: сохраню пути моя, еже не согрешати ми языком моим: положих устом моим хранило, внегда востати грешному предо мною.

Керівнику хору Єдутуну. Псалом Давидів. Я сказав: «Я стежитиму за своїми [життєвими] дорогами, від гріха утримуватиму язик свій, вустам моїм поставлю перепону, поки нечестивий переді мною».

2 Онемех и смирихся, и умолчах от благ, и болезнь моя обновися.

Я онімів, затих, мовчав навіть про добре, та біль мій [внутрішній] лише роз’ятрився,

3 Согреяся сердце мое во мне, и в поучении моем разгорится огнь: глаголах языком моим:

серце моє запалало зсередини. Коли я роздумував, загорівся вогонь, [тоді] я промовив язиком своїм:

4 скажи ми, Господи, кончину мою и число дний моих, кое есть, да разумею, что лишаюся аз.

«Дай мені знати, Господи, [час] мого кінця і яка кількість моїх днів? Хотів би я знати, наскільки швидкоплинне життя моє.

5 Се, пяди положил еси дни моя, и состав мой яко ничтоже пред Тобою: обаче всяческая суета всяк человек живый.

Ось Ти дав мені днів лише на ширину долоні, і тривалість мого життя – як ніщо перед Тобою. Справді, кожна людина, що існує, – лише пара. (Села)

6 Убо образом ходит человек, обаче всуе мятется: сокровищствует, и не весть, кому соберет я.

Так, людина снує в сутінках, марно клопочеться, накопичує, та не знає, хто забере все це.

7 И ныне кто терпение мое? Не Господь ли? И состав мой от Тебе есть.

Тож на що мені тепер надіятися, мій Володарю? Лише на Тебе моє сподівання.

8 От всех беззаконий моих избави мя: поношение безумному дал мя еси.

Визволи мене від усіх беззаконь моїх, не віддавай мене на глузування нерозумним.

9 Онемех и не отверзох уст моих, яко Ты сотворил еси.

Я онімів, не відкриваю вуст моїх, бо Ти зробив так.

10 Отстави от мене раны Твоя: от крепости бо руки Твоея аз изчезох.

Відведи від мене удар Твій; від стусанів Твоїх я гину.

11 Во обличениих о беззаконии наказал еси человека, и истаял еси яко паучину душу его: обаче всуе всяк человек.

Докорами за беззаконня Ти караєш людину й нищиш її красу, як міль. Справді, кожна людина – марнота. (Села)

12 Услыши молитву мою, Господи, и моление мое внуши, слез моих не премолчи: яко преселник аз есмь у Тебе и пришлец, якоже вси отцы мои.

Почуй молитву мою, Господи, і прислухайся до зойку мого; не мовчи щодо сліз моїх, адже я лише приходько в Тебе, [тимчасовий] поселенець, як і всі прабатьки мої.

13 Ослаби ми, да почию, прежде даже не отиду, и ктому не буду.

Відведи Свій [суворий] погляд від мене, щоб я трохи порадів, перш ніж я піду й мене не стане».