Псалтирь 147
1 Хвалите Господа, яко благ псалом: Богови нашему да усладится хваление.
Хваліть Господа, — добрий бо Він, виспівуйте нашому Богу, — приємний бо Він, — Йому подоба́є хвала́!
2 Зиждай Иерусалима Господь: разсеяния Израилева соберет:
Господь Єрусалима будує, збирає вигна́нців Ізраїлевих.
3 изцеляяй сокрушенныя сердцем и обязуяй сокрушения их:
Він зламаносе́рдих лікує, і їхні рани болю́чі обв'я́зує,
4 изчитаяй множество звезд, и всем им имена нарицаяй.
вирахо́вує Він число зо́рям, і кожній із них дає йме́ння.
5 Велий Господь наш, и велия крепость Его, и разума Его несть числа.
Великий Господь наш, та дужий на силі, Його мудрости міри нема!
6 Приемляй кроткия Господь, смиряяй же грешники до земли.
Господь підіймає слухня́них, безбожних понижує аж до землі.
7 Начните Господеви во исповедании, пойте Богови нашему в гуслех:
Дайте відповідь Господу нашому вдячною піснею, заграйте для нашого Бога на гу́слах:
8 одевающему небо облаки, уготовляющему земли дождь: прозябающему на горах траву и злак на службу человеком:
Він хмарами небо вкриває, пригото́влює дощ для землі, обро́щує гори травою,
9 дающему скотом пищу их, и птенцем врановым призывающым Его.
худобі дає її корм, вороня́там — чого вони кличуть!
10 Не в силе констей восхощет, ниже в лыстех мужеских благоволит:
Не в силі коня уподо́ба Його, і не в чле́нах люди́ни Його закоха́ння, —
11 благоволит Господь в боящихся Его и во уповающих на милость Его.
Госпо́дь любить тих, хто боїться Його, хто наді́ю склада́є на милість Його!
12 Похвали, Иерусалиме, Господа, хвали Бога твоего, Сионе:
Хвали Господа, Єрусалиме, прославляй Свого Бога, Сіоне,
13 яко укрепи вереи врат твоих, благослови сыны твоя в тебе.
бо зміцняє Він за́суви брам твоїх, синів твоїх благословляє в тобі,
14 Полагаяй пределы твоя мир, и тука пшенична насыщаяй тя:
чинить мир у границі твоїй, годує тебе пшеницею щирою,
15 посылаяй слово Свое земли, до скорости течет слово Его,
посилає на землю нака́за Свого, — дуже швидко летить Його Слово!
16 дающаго снег свой яко волну, мглу яко пепел посыпающаго,
Дає сніг, немов во́вну, розпоро́шує па́морозь, буцім то по́рох,
17 метающаго голоть Свой яко хлебы: противу лица мраза Его кто постоит?
Він кидає лід Свій, немов ті кришки́, — і перед морозом Його хто усто́їть?
18 Послет слово Свое, и истает я: дхнет дух Его, и потекут воды.
Та Він пошле́ Своє слово, — та й розто́пить його, Своїм вітром повіє, — вода потече!
19 Возвещаяй слово Свое Иакову, оправдания и судбы Своя Израилеви:
Своє слово звіщає Він Якову, постано́ви Свої та Свої правосуддя — Ізраїлю:
20 не сотвори тако всякому языку, и судбы Своя не яви им.
для жодного люду Він так не зробив, — той не знають вони правосуддя Його! Алілуя!
