Псалтирь 142

1 Разума Давиду, внегда быти ему в вертепе молящемуся.

Роздуми Давидові, коли він був у печері. Молитва. Голосно до Господа волаю, голосно Господа благаю.

2 Гласом моим ко Господу воззвах, гласом моим ко Господу помолихся.

Виливаю перед Ним скаргу мою, розповів Йому про скорботу свою.

3 Пролию пред Ним моление мое, печаль мою пред ним возвещу.

Коли знемагав у мені дух, Ти знав стежину мою. На дорозі, якою я йшов, вони сховали для мене пастку.

4 Внегда изчезати от мене духу моему, и ты познал еси стези моя: на пути сем, по немуже хождах, скрыша сеть мне.

Поглянь, [Господи], праворуч і побач: ніхто не впізнає мене, загинув притулок мій, нікому немає діла до душі моєї.

5 Сматрях одесную и возглядах, и не бе знаяй мене: погибе бегство от мене, и несть взыскаяй душу мою.

До Тебе волаю я, Господи, кажучи: «Ти – пристановище моє, доля моя на землі живих».

6 Воззвах к Тебе, Господи, рех: Ты еси упование мое, часть моя еси на земли живых.

Прислухайся до волання мого, бо знемігся я дуже; визволи мене від моїх переслідувачів, адже вони сильніші за мене.

7 Вонми молению моему, яко смирихся зело: избави мя от гонящих мя, яко укрепишася паче мене. Изведи из темницы душу мою, исповедатися имени Твоему: мене ждут праведницы, дондеже воздаси мне.

Виведи з в’язниці душу мою, щоб прославити мені ім’я Твоє. Зберуться праведні довкола мене, коли Ти мені віддячиш.