Псалтирь 137

1 На реках Вавилонских, тамо седохом и плакахом, внегда помянути нам Сиона:

Біля річок Вавилона, там сиділи ми й плакали, згадуючи Сіон.

2 на вербиих посреде его обесихом органы нашя.

На вербах посеред міста ми повісили наші арфи,

3 Яко тамо вопросиша ны пленшии нас о словесех песней, и ведшии нас о пении: воспойте нам от песней Сионских.

бо там поневолювачі наші просили від нас слів пісні й гнобителі наші [вимагали від нас] радості: «Заспівайте нам одну з пісень Сіону!»

4 Како воспоем песнь Господню на земли чуждей?

Як можемо ми пісню Господню на землі чужій співати?

5 Аще забуду тебе, Иерусалиме, забвена буди десница моя.

Якщо я забуду тебе, Єрусалиме, нехай забуде правиця моя [рухи свої].

6 Прильпни язык мой гортани моему, аще не помяну тебе, аще не предложу Иерусалима, яко в начале веселия моего.

Нехай прилипне язик мій до піднебіння, якщо я не пам’ятатиму тебе, якщо я не піднесу Єрусалима як найвищу радість мою.

7 Помяни, Господи, сыны Едомския в день Иерусалимль глаголющыя: истощайте, истощайте до оснований его.

Нагадай, Господи, синам Едомовим день [захоплення] Єрусалима, коли вони говорили: «Руйнуйте, руйнуйте його до самих підвалин!»

8 Дщи Вавилоня окаянная, блажен, иже воздаст тебе воздаяние твое, еже воздала еси нам:

Донько Вавилона, приречена на спустошення, блаженний той, хто віддасть тобі за те, що ти накоїла нам!

9 блажен, иже имет и разбиет младенцы твоя о камень.

Блаженний той, хто схопить і розіб’є об скелю твоїх немовлят!