Псалтирь 104
1 Благослови, душе моя, Господа. Господи Боже мой, возвеличился еси зело: во исповедание и в велелепоту облеклся еси:
Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти звеличився, зодягнувся у славу й велич.
2 одеяйся светом яко ризою, простираяй небо яко кожу:
Він огортається світлом, немов шатами; розстилає небеса, як покривало;
3 покрываяй водами превыспренняя Своя, полагаяй облаки на восхождение Свое, ходяй на крилу ветреню:
закладає на водах основи Своїх вишніх світлиць. Він робить хмари Своєю колісницею, крокує на крилах вітру.
4 творяй ангелы Своя духи, и слуги Своя пламень огненный:
Він робить Своїми посланцями вітри, Своїми слугами – полум’я вогню.
5 основаяй землю на тверди ея: не преклонится в век века.
Він заклав землю на її основах, тому не похитнеться вона повік-віків!
6 Бездна яко риза одеяние ея, на горах станут воды:
Ти вкрив її безоднею, мов одягом, на горах стояли води,
7 от запрещения Твоего побегнут, от гласа грома Твоего убоятся.
[та] від грізного крику Твого побігли вони, від голосу грому Твого пустилися навтіки.
8 Восходят горы, и низходят поля, в место еже основал еси им.
Піднялися були в гори вони та спустилися в долини, до місця, яке Ти влаштував для них.
9 Предел положил еси, егоже не прейдут, ниже обратятся покрыти землю.
Ти поклав межу, яку вони не перейдуть, не вкриють вони знову землі.
10 Посылаяй источники в дебрех, посреде гор пройдут воды.
Ти посилаєш води джерела в річища, між горами течуть вони,
11 Напаяют вся звери селныя, ждут онагри в жажду свою.
напувають усіх звірів польових; [там] втамовують свою спрагу дикі віслюки.
12 На тых птицы небесныя привитают: от среды камения дадят глас.
При [водах] тих живуть птахи небесні, з-поміж гілля подають голос.
13 Напаяяй горы от превыспренних Своих: от плода дел Твоих насытится земля.
Він напуває гори з вишніх світлиць Своїх. Від плоду діянь Твоїх насичується земля.
14 Прозябаяй траву скотом, и злак на службу человеком, извести хлеб от земли:
Ти вирощуєш траву для худоби й збіжжя для потреб людини, щоб вивести їжу із землі,
15 и вино веселит сердце человека, умастити лице елеем: и хлеб сердце человека укрепит.
і вино, що серце людське веселить, щоб сяяло обличчя від олії і хлібом зміцнилося серце людини.
16 Насытятся древа польская, кедри Ливанстии, ихже еси насадил:
Насичуються дерева Господні, кедри ліванські, які Він насадив.
17 тамо птицы вогнездятся, еродиево жилище предводителствует ими.
Там птахи в’ють гнізда, домівка лелеки – на кипарисах.
18 Горы высокия еленем, камень прибежище заяцем.
Високі гори диким козлам належать, скелі – притулок даманів.
19 Сотворил есть луну во времена: солнце позна запад свой.
Він створив місяць, щоб час визначати; сонце знає, коли йому заходити.
20 Положил еси тму, и бысть нощь, в нейже пройдут вси зверие дубравнии,
Ти наводиш темряву, і настає ніч, коли рухаються всі звірі лісові.
21 скимни рыкающии восхитити и взыскати от Бога пищу себе.
Молоді леви ричать за здобиччю, просячи собі у Бога їжу.
22 Возсия солнце, и собрашася, и в ложах своих лягут.
Сходить сонце – вони збираються разом і лягають у своє лігво.
23 Изыдет человек на дело свое и на делание свое до вечера.
Людина виходить на свою працю й на роботу свою аж до вечора.
24 Яко возвеличишася дела Твоя, Господи: вся премудростию сотворил еси: исполнися земля твари Твоея.
Які численні діяння Твої, Господи! Усе Ти мудро створив; земля наповнена створіннями Твоїми.
25 Сие море великое и пространное: тамо гади, ихже несть числа, животная малая с великими:
Ось море велике й просторе, там живина кишить без ліку, живі істоти – малі й великі.
26 тамо корабли преплавают, змий сей, егоже создал еси ругатися ему.
Там ходять кораблі, там цей Левіятан, якого Ти створив, щоб бавився він у морі.
27 Вся к Тебе чают, дати пищу им во благо время.
Усі вони очікують від Тебе, що Ти даси їм їжу своєчасно.
28 Давшу Тебе им, соберут: отверзшу Тебе руку, всяческая исполнятся благости:
Ти даєш їм – вони приймають, відкриваєш руку Твою – насичуються благом.
29 отвращшу же Тебе лице, возмятутся: отимеши дух их, и изчезнут и в персть свою возвратятся:
Сховаєш обличчя Своє – вони бентежаться. Забираєш дух їхній – гинуть і повертаються в порох [земний].
30 послеши духа Твоего, и созиждутся, и обновиши лице земли.
Пошлеш духа Свого – вони створюються, і Ти оновлюєш обличчя землі.
31 Буди слава Господня во веки: возвеселится Господь о делех Своих:
Нехай буде слава Господня навіки, нехай радіє Господь діянням Своїм!
32 призираяй на землю и творяй ю трястися: прикасаяйся горам, и дымятся.
Він погляне на землю, і вона затремтить; торкнеться до гір, і вони задимлять.
33 Воспою Господеви в животе моем, пою Богу моему, дондеже есмь:
Я співатиму Господеві[усе] життя моє; співатиму Богові моєму, поки існую.
34 да усладится Ему беседа моя, аз же возвеселюся о Господе.
Нехай буде приємним Йому мій роздум: я радітиму в Господі.
35 Да изчезнут грешницы от земли, и беззаконницы, якоже не быти им. Благослови, душе моя, Господа.
Нехай згинуть грішники із землі й нечестивих більше не буде. Благослови, душе моя, Господа! Алілуя!
