Плач Иеремии 3
1 Алеф. Аз муж видя нищету (мою) в жезле ярости Его на мя:
Я той муж, який бачив біду́ від жезла́ Його гніву, —
2 поят мя и отведе мя во тму, а не во свет.
Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла.
3 Обаче на мя обрати руку Свою весь день,
Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день.
4 беф. Обетши плоть мою и кожу мою, кости моя сокруши:
Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив,
5 согради на мя и объя главу мою и утруди,
обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою,
6 в темных посади мя, якоже мертвыя века:
у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́.
7 гимель. Согради на мя, и не изыду, отяготи оковы моя,
Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої.
8 и егда воскричу и возопию, загради молитву мою:
І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою,
9 возгради пути моя, загради стези моя, возмяте.
Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої.
10 Далеф. Бысть яко медведь ловяй, (приседяй ми) яко лев в сокровенных,
Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі!
11 гна отступившаго, и упокои мя, положи мя погибша:
Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним!
12 напряже лук Свои, и постави мя яко знамение на стреляние,
Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, —
13 ге. Пусти в лядвия моя стрелы тула Своего.
пустив стрі́ли до ни́рок моїх з Свого сагайдака́
14 Бых в смех всем людем моим, песнь их весь день.
Для всього наро́ду свого я став посміхо́виськом, глумли́вою піснею їхньою цілий день.
15 Насыти мя горести, напои мя желчи
Наси́тив мене гіркото́ю, мене напоїв полино́м.
16 вав. И изя каменем зубы моя, напита мя пепелом
І стер мені зу́би жорство́ю, до по́пелу кинув мене,
17 и отрину от мира душу мою. Забых благоты
і душа моя спо́кій згубила, забув я добро́.
18 и рех: погибе победа моя и надежда моя от Господа.
І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподіва́ння на Господа.
19 Заин. Помяни нищету мою и гонение мое.
Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, —
20 Горесть и желчь мою помяну, и стужит во мне душа моя.
душа моя згадує безпереста́нку про це, і гнеться в мені.
21 Сия положу в сердцы моем, сего ради потерплю.
Оце я нага́дую серцеві своєму, тому то я маю надію:
22 Иф. Милость Господня, яко не остави мене, не скончашася бо щедроты Его: пребываяй во утриих, помилуй, Господи, яко не погибохом, не скончашася бо щедроты Твоя.
Це милість Господня, що ми не поги́нули, бо не нокінчи́лось Його милосердя, —
23 Новая во утриих, многа есть вера Твоя.
нове́ воно кожного ра́нку, велика бо вірність Твоя!
24 Часть моя Господь, рече душа моя: сего ради пожду Его.
Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю!
25 Теф. Благ Господь надеющымся Нань:
Господь добрий для тих, хто наді́ю на Нього кладе́, для душі, що шукає Його́!
26 души ищущей Его благо (есть), и надеющейся с молчанием спасения Божия.
Добре, коли люди́на в мовча́нні надію кладе́ на спасі́ння Господнє.
27 Благо есть мужу, егда возмет ярем в юности своей:
Добре для мужа, як носить ярмо́ в своїй мо́лодості, —
28 иод. Сядет на едине и умолкнет, яко воздвигну на ся:
нехай він самі́тно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його́;
29 положит во прахе уста своя, негли како будет надежда:
хай закриє він по́рохом у́ста свої, може є ще надія;
30 подаст ланиту свою биющему, насытится укоризн.
хай що́ку тому підставля́є, хто його б'є, своєю ганьбою наси́чується.
31 Каф. Яко не во век отринет Господь,
Бо Господь не наві́ки ж покине!
32 яко смиривый помилует по множеству милости Своея,
Бо хоч Він і засму́тить кого, проте зми́лується за Своєю великою ми́лістю, —
33 не отрину от сердца Своего и смири сыны мужеския.
бо не мучить Він з серця Свого́, і не засмучує лю́дських синів.
34 Ламед. Еже смирити под нозе его вся узники земныя,
Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі,
35 еже уклонити суд мужа пред лицем Вышняго,
щоб перед обличчям Всевишнього право люди́ни зігнути,
36 осудити человека, внегда судитися ему, Господь не рече.
щоб гноби́ти люди́ну у справі судо́вій його́, — оцьо́го не має на оці Госпо́дь!
37 Мем. Кто есть той, иже рече, и быти, Господу не повелевшу?
Хто то скаже — і станеться це, як Господь того не наказав?
38 Из уст Вышняго не изыдет зло и добро.
Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, — зле та добре?
39 Что возропщет человек живущь, муж о гресе своем?
Чого ж нарікає люди́на жива? Нехай ска́ржиться кожен на гріх свій.
40 Нун. Изыскася путь наш и испытася, и обратимся ко Господу.
Пошукаймо доріг своїх та досліді́мо, і верні́мось до Господа!
41 Воздвигнем сердца наша с руками к Богу высокому на небеси.
підіймі́мо своє серце та руки до Бога на небі!
42 Мы согрешихом и нечествовахом, сего ради не помиловал еси:
Спроневі́рились ми й неслухня́ними стали, тому́ не пробачив Ти нам,
43 самех. Покрыл еси яростию и отгнал еси нас, убил и не пощадел еси:
закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,
44 покрылся еси облаком, да не дойдет к Тебе молитва,
закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла.
45 сомжити очи мои и отринути, положил еси нас посреде людий.
Сміття́м та оги́дою нас Ти вчинив між наро́дами,
46 Аин. Отверзоша на ны уста своя вси врази наши.
наші всі вороги́ пороззявля́ли на нас свого рота,
47 Страх и ужас бысть нам, надмение и сокрушение:
страх та яма на нас поприхо́дили, руїна й погибіль.
48 исходища водная излиет око мое о сокрушении дщере людий моих.
Моє око сплива́є пото́ками во́дними через нещастя дочки́ мого люду.
49 Фи. Око мое погрязну: и не умолкну, еже не быти ослаблению,
Виливається око моє безупи́нно, нема бо пере́рви,
50 дондеже приклонится и увидит Господь с небесе.
аж поки не згля́неться та не побачить Госпо́дь із небе́с, —
51 Око мое закрывается о души моей, паче всех дщерей града.
моє око вчиняє журбу́ для моєї душі через до́чок усіх мого міста.
52 Цади. Ловяще уловиша мя яко врабия врази мои туне:
Ло́влячи, ло́влять мене, немов птаха, мої вороги безпричи́нно,
53 умориша в рове жизнь мою и возложиша на мя камень.
життя моє в яму замкну́ли вони, і камі́ннями кинули в мене.
54 Возлияся вода выше главы моея: рех: отриновен есмь.
Пливуть мені во́ди на го́лову, я говорю́: „ Вже погу́блений я!“
55 Коф. Призвах имя Твое, Господи, из рова преисподняго:
Кликав я, Господи, Йме́ння Твоє́ із найглибшої ями,
56 глас мой услышал еси: не покрый ушес Твоих на мольбу мою:
Ти чуєш мій голос, — не захо́вуй же ву́ха Свого від зо́йку мого́, від блага́ння мого!
57 на помощь мою приближился еси, в день, в оньже призвах Тя, рекл ми еси: не бойся.
Ти близьки́й того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: „Не бійся!“
58 Реш. Судил еси, Господи, прю души моея, избавил еси жизнь мою:
За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.
59 видел еси, Господи, смятения моя, разсудил еси суд мой:
Ти бачиш, о Господи, кривду мою, — розсуди ж Ти мій суд!
60 веси все отмщение их и вся помышления их на мя.
Усю їхню по́мсту ти бачиш, всі за́думи їхні на мене,
61 Шин. Слышал еси укоризны их, вся советы их на мя,
Ти чуєш, о Господи, їхні нару́ги, всі за́думи їхні на ме́не,
62 устне востающих на мя и поучение их на мя весь день,
мову повста́нців на мене та їхнє буркоті́ння на мене ввесь день.
63 седение их и востание их: призри на очи их.
Побач їхнє сиді́ння та їхнє встава́ння, — як за́вжди глумли́ва їхня пісня!
64 Фав. Воздаси им, Господи, воздаяние по делом руку их:
Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!
65 воздаси им заступление, сердца моего труд.
Подай їм темно́ту на серце, прокля́ття Твоє нехай буде на них!
66 Ты их проженеши во гневе и потребиши их под небесем, Господи.
Своїм гнівом жени їх, і ви́губи їх з-під Господніх небе́с!
