Книга Иова 32
1 И умолча Иов словесы. Умолчаша же и трие друзие его ктому пререковати Иову, бе бо Иов праведен пред ними.
І переста́ли ті троє мужів відповідати Йову, бо він був справедливий в оча́х своїх.
2 Разгневася же Елиус сын Варахиилев Вузитянин, от ужичества Арамска Авситидийския страны, разгневася же на Иова зело, занеже нарече себе праведна пред Богом,
І запалився гнів Елігу, сина Барах'їлового, бузянина, з роду Рамового, — на Йова запали́вся гнів його за те, що той уважав душу свою справедливішою за Бога.
3 и на триех же другов разгневася зело, яко не возмогоша отвещати противу Иову и судиша его быти нечестива.
Також на трьох при́ятелів його запалився його гнів за те, що не знайшли вони відповіді, а зробили тільки Йова винним.
4 Елиус же терпяше дати ответ Иову, яко старейшии его суть деньми (друзие его).
А Елігу вичікував Йова та їх із словами, бо вони були ста́рші віком за нього.
5 И виде Елиус, яко несть ответа во устех триех мужей, и возярися гневом своим.
І побачив Елігу, що нема належної відповіді в устах тих трьох людей, — і запалився його гнів!
6 Отвещав же Елиус сын Варахиилев Вузитянин, рече: юнейший убо есмь леты, вы же есте старейшии: темже молчах, убоявся возвестити вам хитрость мою:
І відповів бузянин Елі́гу, син Барах'їлів, та й сказав: „Молодий я літа́ми, ви ж ста́рші, тому́ то я стри́мувався та боявся знання́ своє ви́словити вам
7 рех же: время есть глаголющее, и во мнозех летех ведят премудрость,
Я поду́мав: Хай вік промовля́є, і хай розуму вчить многолі́ття!
8 но дух есть в человецех, дыхание же Вседержителево есть научающее:
Справді, дух — він у люди́ні, та Всемогутнього по́дих їх мудрими чинить.
9 не многолетнии суть премудри, ниже старии ведят суд:
Многолі́тні не за́вжди розумні, і не все розуміються в праві старі́.
10 темже рех: послушайте мене, и возвещу вам, яже вем, внушите глаголы моя:
Тому́ я кажу: Послухай мене, — хай знання́ своє ви́словлю й я!
11 реку бо вам послушающым, дондеже испытаете словеса, и даже вас уразумею,
Тож слів ваших вичі́кував я, наставляв свої уші до вашої мудрости, поки справу ви дослідите́.
12 и се, не бе Иова обличаяй, отвещаяй противно глаголом его от вас:
І я приглядався до вас, й ось немає між вами, хто б Йо́ву довів, хто б відповідь дав на слова́ його!
13 да не речете: обретохом премудрость, Господеви приложившеся:
Щоб ви не сказали: „Ми мудрість знайшли: не люди́на, а Бог перемо́же його́!“
14 человеку же попустисте глаголати таковая словеса:
Не на мене слова́ він скеро́вував, і я не відповім йому мовою вашою.
15 ужаснушася, не отвещаша ктому, обетшаша от них словеса:
Полякались вони, вже не відповіда́ють, не мають вже слів,
16 терпех, не глаголах бо, яко сташа, не отвещаша, яко да отвещаю и аз часть.
Я чекав, що не бу́дуть вони говорити, що спини́лись, не відповідають уже.
17 Отвеща же Елиус, глаголя:
Відповім також я свою ча́стку, і ви́словлю й я свою ду́мку.
18 паки возглаголю, исполнен бо есмь словес: убивает бо мя дух чрева:
Бо я повний слова́ми, — дух мойо́го нутра́ докуча́є мені.
19 чрево же мое яко мех мста вряща завязан, или якоже мех коваческий расторгнутый:
Ось утро́ба моя, мов вино невідкри́те, — вона трі́скається, як нові бурдюки́!
20 возглаголю, да почию, отверз уста:
Нехай я скажу́ — й буде легше мені, нехай у́ста відкрию свої — й відповім!
21 человека бо не постыждуся, но ниже бреннаго посрамлюся:
На осо́бу не бу́ду уваги звертати, не буду підле́щуватись до люди́ни,
22 не вем бо чудитися лицу: аще же ни, то и мене молие изядят.
бо не вмію підле́щуватись! Коли ж ні, — нехай зараз ві́зьме мене мій Творе́ць!
