Послание Иакова 1
1 Иаков, Богу и Господу Иисусу Христу раб, обеманадесяте коленома, иже в разсеянии, радоватися.
Яків, раб Бога і Господа Ісуса Христа. Дванадцятьом племенам, які в розсіянні. Вітання!
2 Всяку радость имейте, братие моя, егда во искушения впадаете различна,
Брати мої, вважайте за велику радість, коли ви проходите через різні випробування,
3 ведяще, яко искушение вашея веры соделовает терпение:
знаючи, що випробування вашої віри веде до стійкості.
4 терпение же дело совершенно да имать, яко да будете совершенни и всецели, ни в чемже лишени.
А стійкість нехай має досконалу дію, щоб ви стали довершеними й бездоганними, без жодного недоліку.
5 Аще же кто от вас лишен есть премудрости, да просит от дающаго Бога всем нелицеприемне и не поношающаго, и дастся ему.
Якщо комусь із вас бракує мудрості, то нехай просить [її] в Бога, Який усім дарує щедро й без докору, і буде йому дано.
6 Да просит же верою, ничтоже сумняся: сумняйся бо уподобися волнению морскому, ветры возметаему и развеваему.
Але нехай просить із вірою, анітрохи не вагаючись, бо хто вагається, той подібний до морської хвилі, яку женуть і підіймають вітри.
7 Да не мнит бо человек он, яко приимет что от Бога.
Нехай така людина навіть не думає, що вона отримає щось від Господа.
8 Муж двоедушен неустроен во всех путех своих.
[Це] людина двоєдушна, невизначена в усіх своїх шляхах.
9 Да хвалится же брат смиренный в высоте своей,
Нехай незаможний брат хвалиться своїм звеличенням,
10 богатый же во смирении своем, зане якоже цвет травный мимоидет:
а багатий – своїм приниженням, бо він промине, наче польова квітка.
11 возсия бо солнце со зноем, и изсуши траву, и цвет ея отпаде, и благолепие лица ея погибе: сице и богатый в хождении своем увядает.
Адже сходить палюче сонце, висушує рослину, її квітка опадає, і краса її обличчя зникає. Ось так і багатий загине у своїх починаннях.
12 Блажен муж, иже претерпит искушение: зане искусен быв, приимет венец жизни, егоже обеща Бог любящым Его.
Блаженна людина, яка вистоює спокусу, бо, здобувши схвалення, вона отримає вінець життя, який Бог обіцяв тим, хто Його любить.
13 Никтоже искушаемь да глаголет, яко от Бога искушаемь есмь: Бог бо несть искуситель злым, не искушает же Той ни когоже,
Нехай ніхто під час спокуси не каже: «Я спокушений Богом». Адже Бог не може бути спокушений злом, і Він нікого не спокушає.
14 кийждо же искушается, от своея похоти влекомь и прельщаемь:
Кожен спокушається, коли його зваблює й захоплює власне бажання.
15 таже похоть заченши раждает грех, грех же содеян раждает смерть.
Бажання, коли зачне, породжує гріх, а гріх, коли дозріє, породжує смерть.
16 Не льститеся, братие моя возлюбленная:
Любі мої брати, не вводьте себе в оману!
17 всяко даяние благо и всяк дар совершен свыше есть, сходяй от Отца светов, у Негоже несть пременение, или преложения стень.
Кожен добрий дарунок і кожен досконалий дар походить згори, спускаючись від Отця світла, в Якому немає ні зміни, ні тіні переміни.
18 Восхотев бо породи нас словом истины, во еже быти нам начаток некий созданием Его.
За Своєю волею Він породив нас Словом істини, щоб ми стали наче першим плодом [серед] Його творінь.
19 Темже, братие моя возлюбленная, да будет всяк человек скор услышати и косен глаголати, косен во гнев,
Любі мої брати, знайте: кожна людина повинна бути швидкою до слухання, повільною до говоріння та повільною до гніву.
20 гнев бо мужа, правды Божия не соделовает.
Бо гнів людський не виконує Божої праведності.
21 Сего ради отложше всяку скверну и избыток злобы, в кротости приимите всажденное слово, могущее спасти душы вашя.
Тому, відкинувши всяку нечистоту й рештки злоби, прийміть із лагідністю насаджене у вас Слово, яке може врятувати ваші душі.
22 Бывайте же творцы слова, а не точию слышатели, прельщающе себе самех.
Тож будьте виконавцями Слова, а не тільки слухачами, які обманюють самих себе.
23 Зане аще кто есть слышатель слова, а не творец, таковый уподобися мужу смотряющу лице бытия своего в зерцале:
Бо якщо хтось є слухачем Слова, а не виконавцем, той подібний до людини, яка розглядає своє обличчя в дзеркалі:
24 усмотри бо себе и отиде, и абие забы, каков бе.
вона побачила себе, відійшла й відразу ж забула, як виглядає.
25 Приникий же в закон совершен свободы, и пребыв, сей не слышатель забытлив быв, но творец дела, сей блажен в делании своем будет.
А хто вдивляється в досконалий Закон свободи й перебуває в ньому, [той] не слухач-забудько, а виконавець діла. Він буде блаженний у своїй діяльності.
26 Аще кто мнится верен быти в вас, и не обуздовает языка своего, но льстит сердце свое, сего суетна есть вера.
Якщо хтось думає, що він побожний, [але] не приборкує свого язика, обманюючи своє серце, [то] його побожність нічого не варта.
27 Вера бо чиста и нескверна пред Богом и Отцем сия есть, еже посещати сирых и вдовиц в скорбех их, (и) нескверна себе блюсти от мира.
Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем – це відвідування сиріт і вдів у їхньому горі [та] зберігання себе чистим від світу.
