Бытие 8

1 И помяну Бог Ноа, и вся звери, и вся скоты, и вся птицы, и вся гады пресмыкающыяся, елика беху с ним в ковчезе: и наведе Бог дух на землю, и преста вода.

І згадав Бог про Ноя, і про кожну звірину́ та про всяку худобу, що були з ним у ковчезі. І Бог навів вітра на землю, — і вода заспоко́їлась.

2 И заключишася источницы бездны и хляби небесныя: и удержася дождь от небесе.

І закрились джере́ла безодні та небесні розтвори, — і дощ з неба спини́вся.

3 И вспять пойде вода идущая от земли: и умаляшеся вода по сте пятидесятих днех.

І верталась вода з-над землі, верталась постійно. І стала вода спада́ти по ста й п'ятидесяти днях.

4 И седе ковчег в месяц седмый, в двадесять седмый день месяца, на горах Араратских.

А сьомого місяця, на сімнадцятий день місяця ковчег спинився на горах Араратських.

5 Вода же уходящи умаляшеся даже до десятаго месяца: и в десятый месяц, в первый день месяца явишася верси гор.

І постійно вода спадала аж до десятого місяця. А першого дня десятого місяця завиднілися гірські вершки.

6 И бысть до четыредесятих днех отверзе Ное оконце ковчега, еже сотвори,

І сталося по сорока днях, Ной відчинив вікно ковчегу, що його він зробив.

7 и посла врана (видети, аще уступила вода от лица земли): и изшед не возвратися, дондеже изсяче вода от земли.

І вислав він крука. І літав той туди та назад, аж поки не висохла вода з-над землі.

8 И посла голубицу по нем видети, аще уступила вода от лица земли:

І послав він від себе голубку, щоб побачити, чи не спа́ла вода з-над землі.

9 и не обретши голубица покоя ногама своима, возвратися к нему в ковчег, яко вода бяше по всему лицу всея земли: и простер руку свою, прият ю и внесе ю к себе в ковчег.

Та не знайшла та голубка місця спочинку для стопи своєї ноги, і вернулась до нього до ковчегу, бо стояла вода на поверхні всієї землі. І вистромив руку, і взяв він її, та й до себе в ковчег упустив її.

10 И премедлив еще седмь дний, паки посла голубицу из ковчега.

І він зачекав іще других сім день, і знову з ковчегу голубку послав.

11 И возвратися к нему голубица к вечеру, и имеяше сучец масличен с листвием во устех своих: и позна Ное, яко уступи вода от лица земли.

І голубка вернулась до нього вечірнього ча́су, — і ось у неї в дзюбку́ лист оливковий зірваний. І довідався Ной, що спала вода з-над землі.

12 И премедлив еще седмь дний других, паки посла голубицу, и не приложи возвратитися к нему потом.

І він зачекав іще других сім день, і голубку послав. І вже більше до нього вона не вернулась.

13 И бысть в первое и шестьсотное лето жития Ноева, в первый день перваго месяца, изсяче вода от лица земли: и откры Ное покров ковчега, егоже сотвори, и виде, яко изсяче вода от лица земли.

І сталося, року шістсотого й першого, місяця першого, першого дня місяця — висохла вода з-над землі. І Ной зняв даха ковчегу й побачив: аж ось висохла поверхня землі!

14 В месяц же вторый, в двадесять седмый день месяца изсше земля.

А місяця другого, двадцятого й сьомого дня місяця — висохла земля.

15 И рече Господь Бог Ноеви, глаголя:

І промовив Ноєві Господь, кажучи:

16 изыди из ковчега ты и жена твоя, и сынове твои и жены сынов твоих с тобою:

„Вийди з ковчегу ти, а з тобою жінка твоя, і сини твої, і невістки твої.

17 и вся звери, елицы суть с тобою, и всяку плоть от птиц даже до скотов, и всяк гад движущийся по земли изведи с собою: и раститеся и множитеся на земли.

Кожну звірину, що з тобою вона, від кожного тіла з-посеред птаства, і з-посеред скотини, і з-посеред усіх плазунів, що плазують по землі, повиводь із собою. І хай роя́ться вони на землі, і нехай на землі вони плодяться та розмножуються“.

18 И изыде Ное и жена его, и сынове его и жены сынов его с ним,

І вийшов Ной, а з ним сини його, і жінка його, і невістки його.

19 и вси зверие, и вси скоти, и вся птицы и вси гади движущиися по роду своему на земли изыдоша из ковчега.

Кожна звірина, кожен плазун, усе птаство, усе, що рухається на землі, за родами їхніми — вийшли з ковчегу вони.

20 И созда Ное жертвенник Господеви: и взя от всех скотов чистых и от всех птиц чистых и вознесе во всесожжение на жертвенник.

І збудував Ной жертівника Господе́ві. І взяв він із кожної чистої худоби й з кожного чистого птаства, і приніс на жертівнику цілопа́лення.

21 И обоня Господь воню благоухания. И рече Господь Бог размыслив: не приложу ктому прокляти землю за дела человеческая, зане прилежит помышление человеку прилежно на злая от юности его: не приложу убо ктому поразити всякую плоть живущую, якоже сотворих:

І почув Господь пахощі любі, і в серці Своєму промовив: „Я вже більше не буду землі проклинати за людину, бо нахил людського серця лихий від віку його молодого. І вже більше не вбиватиму всього живого, як то Я вчинив був.

22 во вся дни земли сеятва и жатва, зима и зной, лето и весна, день и нощь не престанут.

Надалі, по всі дні землі, сівба та жнива, і холоднеча та спека, і літо й зима, і день та ніч — не припиняться!“

A Dove is Sent Forth from the Ark