Бытие 19
1 Приидоста же два Ангела в Содом в вечер: Лот же седяше пред враты Содомскими. Видев же Лот, воста в сретение им и поклонися лицем на землю
І прибули́ оби́два Анголи́ до Содому надвечір, а Лот сидів у брамі содомській. І побачив Лот, і встав їм назустріч, і вклонився обличчям до землі,
2 и рече: се, господие, уклонитеся в дом раба вашего и почийте, и омыйте ноги вашя, и обутреневавше отидете в путь свой. Реша же: ни, но на стогне почием.
та й промовив: „Ось, панове мої, зайдіть до дому вашого раба, і переночуйте, і помийте ноги свої, а рано встанете й пі́дете на дорогу свою“. А вони відказали: „Ні, бо будемо ми ночувати на вулиці“.
3 И принуди я, и уклонишася к нему, и внидоша в дом его: и сотвори им учреждение, и опресноки испече им, и ядоша.
А він сильно на них налягав, і вони до нього з дороги зійшли, і ввійшли до дому його. І вчинив він для них прийняття, і напік прісного — і їли вони.
4 Пред спанием же мужие града Содомляне оыдоша дом, от юноши даже до старца, весь народ вкупе:
Ще вони не полягали, а люди того міста, люди Содому — від малого аж до старого, увесь наро́д звідусюди оточили той дім.
5 и иззываху Лота, и глаголаху к нему: где суть мужие вшедшии к тебе нощию? Изведи я к нам, да будем с ними.
І вони закричали до Лота, і сказали йому: „Де ті мужі, що ночі цієї до тебе прийшли? Виведи їх до нас, — щоб нам їх пізнати!“
6 Изыде же Лот к ним в преддверие, двери же затвори за собою.
І Лот вийшов до входу до них, а двері замкнув за собою,
7 Рече же к ним: никакоже, братие, не дейте зла:
і сказав: „Браття мої, — не чиніть лихого!
8 суть же ми две дщери, яже не познаша мужа: изведу их к вам, и творите им, якоже угодно есть вам: точию мужем сим не сотворите обиды, того бо ради внидоша под кров дому моего.
Ось у мене дві доньки, що мужа не пізнали. Нехай я їх до вас виведу, а ви їм робіть, що вам до вподоби. Тільки мужам оцім не робіть нічого, бо на те вони прийшли під тінь даху мого“.
9 Реша же ему: отиди отсюду: пришел еси (семо) обитати, еда ли и суд судити? Ныне убо тя озлобим паче, нежели оных. И насилствоваша мужа Лота зело, и приближишася разбити двери.
А вони закричали: „Іди собі геть!“І сказали: „Цей один був прийшов, щоб пожити чужинцем, а він став тут суддею! Тепер ми зло гірше тобі заподієм, ніж їм!“І сильно вони налягали на мужа, на Лота, і підійшли, щоб висадити двері.
10 Простерше же мужие руки, вовлекоша Лота к себе в храмину, и двери храмины заключиша:
Тоді вистромили свою руку ті мужі, і впровадили Лота до себе до дому, а двері замкнули.
11 мужы же, сущыя пред дверми дому, поразиша слепотою от мала даже до велика: и разслабишася ищуще дверий.
А людей, що при вході до дому зібрались, вони вдарили сліпотою, — від малого аж до великого. І ті попомучилися, шукаючи входу.
12 Реша же мужие к Лоту: суть ли тебе зде зятие или сынове или дщери? Или аще кто тебе ин есть во граде, изведи (я) от места сего:
І сказали ті мужі до Лота: „Ще хто в тебе тут? Зятів і синів своїх, і дочок своїх, і все, що в місті твоє, — виведи з цього місця,
13 яко мы погубляем место сие, понеже возвысися вопль их пред Господем, и посла нас Господь истребити его.
бо ми знищимо це місце, бо збільшився їхній крик перед Господом, і Господь послав нас, щоб знищити його“.
14 Изыде же Лот и глагола к зятем своим, поимшым дщери его, и рече: востаните и изыдите от места сего, яко погубляет Господь град. Возмнеся же играти пред зятьми своими.
І вийшов Лот, і промовив до зятів своїх, що мали взяти дочок його, і сказав: „Уставайте, вийдіть із цього місця, бо Господь знищить місто“. Але в очах зятів він здавався як жартун.
15 Егда же утро бысть, понуждаху Ангели Лота, глаголюще: востав, поими жену твою и две дщери твоя, яже имаши, и изыди, да не и ты погибнеши со беззаконми града.
А коли зійшла світова зірниця, то Анголи принагля́ли Лота, говорячи: „Уставай, візьми жінку свою та обох дочок своїх, що знаходяться тут, щоб тобі не загинути через гріх цього міста“.
16 И смутишася, и взяша Ангели за руку его, и за руку жену его, и за руки двух дщерей его, понеже пощаде и Господь.
А що він вагався, то ті мужі — через Господню до нього любов — схопили за руку його, і за руку жінки його, і за руку обох дочок його, і вивели його, і поставили поза містом.
17 И бысть егда изведоша я вон, и реша: спасая спасай твою душу: не озирайся вспять, ниже постой во всем пределе (сем): в горе спасайся, да не когда купно ят будеши.
І сталося, коли один з них виводив їх поза місто, то промовив: „Рятуй свою душу, — не оглядайся позад себе, і не затримуйся ніде в околиці. Ховайся на го́ру, щоб тобі не загинути“.
18 Рече же Лот к ним: молюся, Господи,
А Лот їм відказав: „Ні ж бо, Господи!
19 понеже обрете раб Твой милость пред Тобою, и возвеличил еси правду Твою, юже твориши на мне, еже жити души моей: аз же не возмогу спастися в горе, да не когда постигнут мя злая, и умру:
Ось Твій раб знайшов милість в очах Твоїх, і Ти побільшив Свою милість, що зробив її зо мною, щоб зберегти при житті мою душу; але я не встигну сховатись на го́ру, щоб бува не спіткало мене зло, і я помру.
20 се, град сей близ еже убежати ми тамо, иже есть мал, и тамо спасуся: не мал ли есть? И жива будет душа моя Тебе ради.
Ось місто це близьке, щоб утекти туди, а воно — маленьке. Нехай сховаюсь я туди, — чи ж воно не маленьке? — і буде жити душа моя“.
21 И рече ему: се, удивихся лицу твоему, и о словеси сем, еже не погубити града, о немже глаголал еси:
І відказав Він до нього: „Ось Я прихиливсь до твого проха́ння, щоб не зруйнувати мі́ста, про яке ти казав.
22 потщися убо спастися тамо: не возмогу бо сотворити дела, дондеже внидеши тамо: сего ради прозва имя граду тому Сигор.
Швидко сховайся туди, бо Я не зможу нічого зробити, аж поки не при́йдеш туди“. Тому й назвав ім'я́ тому місту: Цоар.
23 Солнце взыде над землю, Лот же вниде в Сигор.
Сонце зійшло над землею, а Лот прибув до Цоару.
24 И Господь одожди на Содом и Гоморр жупел, и огнь от Господа с небесе.
І Господь послав на Содом та Гомору дощ із сірки й огню́, від Господа з неба.
25 И преврати грады сия, и всю окрестную страну, и вся живущыя во градех, и вся прозябающая от земли.
I поруйнував ті міста, і всю околицю, і всіх мешканців міст, і рослинність землі.
26 И озреся жена его вспять, и бысть столп слан.
А жінка його, Ло́това, озирнулася позад нього, — і стала стовпом соляним!
27 Востав же Авраам заутра (иде) на место, идеже стояше пред Господем,
І встав Авраам рано вранці, і подався до місця, де стояв був він перед лицем Господнім.
28 и воззре на лице Содома и Гоморра, и на лице окрестныя страны, и виде: и се, восхождаше пламень от земли, аки дым пещный.
І він подивився на Содом та Гомору, і на всю поверхню землі тієї околиці. І побачив: ось здіймається дим від землі, немов дим із вапнярки...
29 И бысть егда преврати Бог вся грады страны тоя, помяну Бог Авраама и изсла Лота от среды превращения, егда преврати Господь грады, в нихже живяше Лот.
І сталося, як нищив Бог міста тієї околиці, то згадав Бог Авраама, і вислав Лота з сере́дини руїни, коли руйнував ті міста, що сидів у них Лот.
30 Изыде же Лот от Сигора, и седе в горе сам, и две дщери его с ним: убояся бо жити в Сигоре: и вселися в пещеру сам и дщери его с ним.
І піднявся Лот із Цоару, і осів на горі, й обидві дочки́ його з ним, бо боявся пробува́ти в Цоарі. І осів у печері, він та обидві дочки його.
31 Рече же старейшая к юнейшей: отец наш стар, и никтоже есть на земли, иже внидет к нам, якоже обычно всей земли:
І промовила старша молодшій: „Наш ба́тько старий, а чоловіка немає в цім краї, щоб прийшов до нас, як звичайно на цілій землі.
32 гряди убо, упоим отца нашего вином и преспим с ним, и возставим от отца нашего семя.
Ходи, — напіймо свого ба́тька вином, і покладімося з ним. І оживимо наща́дків від нашого батька“.
33 Упоиша же отца своего вином в нощи оней: и вшедши старейшая, преспа со отцем своим тоя нощи: и не поразуме он, егда преспа и егда воста.
І ночі тієї вони напоїли вином свого батька. І прийшла старша та й поклалася з батьком своїм. А він не знав, коли вона лягла й коли встала...
34 Бысть же наутрие, и рече старейшая к юнейшей: се, (аз) преспах вчера со отцем нашим: упоим его вином и в сию нощь, и вшедши преспи с ним, и возставим от отца нашего семя.
І сталося другого дня, і старша сказала молодшій: „Ось я минулої ночі поклалась була з своїм батьком. Напіймо його вином також ночі цієї, і прийди ти, покладися з ним, — і оживимо наща́дків від нашого батька“.
35 Упоиша же и в ту нощь отца своего вином: и вшедши юнейшая преспа со отцем своим: и не поразуме он, егда преспа и егда воста.
І також ночі тієї вони напоїли вином свого батька. І встала молодша та й поклалася з ним. А він не знав, коли вона лягла й коли встала...
36 И зачаша обе дщери Лотовы от отца своего:
І завагітніли обидві Лотові дочки від батька свого.
37 и роди старейшая сына и нарече имя ему Моав, глаголющи: от отца моего. Сей отец Моавитом даже до нынешняго дне.
І вродила старша сина, і назвала ім'я́ йому: Моав. Він батько моавів аж до цього дня.
38 Роди же юнейшая сына и нарече имя ему Амман, глаголющи: сын рода моего. Сей отец Амманитом до нынешняго дне.
А молодша — вона вродила також, і назвала ймення йому: Бен-Аммі. Він батько сині́в Аммону аж до цього дня.
