Вторая книга Царств 1
1 И бысть егда умре Саул, и Давид возвратися победив Амалика, и пребысть Давид в Секелазе дни два.
І сталося по Сауловій смерті, коли Давид вернувся, розбивши Амали́ка, то він сидів у Цікла́ґу два дні.
2 И бысть в третий день, и се, муж прииде от полка людий Сауловых, ризы же его (бяху) раздраны, и персть на главе его: и бысть егда вниде к Давиду (отрок), и пад на земли поклонися ему.
І сталося третього дня, аж ось прийшов чоловік із табо́ру від Саула, — а одежа його роздерта, і по́рох на його голові. І сталося, як прийшов він до Давида, то впав на зе́млю й поклони́вся.
3 И рече ему Давид: откуду ты пришел еси? И рече ему: от полка Израилева аз избегох.
І сказав йому Давид: „Звідки це ти прихо́диш?“А той відказав: „Я втік з Ізра́їлевого табо́ру“.
4 И рече ему Давид: что слово сие? Возвести ми. И рече: яко побегоша людие от брани, и падоша мнози от людий, и измроша, и Саул и Ионафан сын его умре.
І сказав до нього Давид: „Що́ це сталося, — розкажи́ но мені!“А той відказав: Наро́д утік із бо́ю, а також багато з народу попа́дало й повмирало, і теж Саул та син його Йоната́н померли“.
5 И рече Давид отроку возвестившему ему: како знаеши, яко умре Саул и Ионафан сын его?
А Давид сказав юнако́ві, що розповідав йому: „Як ти пізна́в, що помер Саул та син його Йоната́н?“
6 И рече отрок возвещаяй ему: по случаю приидох в гору Гелвуйскую, и се, Саул нападаше на копие свое, и се, колесницы и вельможи собрашася нань:
І сказав той юна́к, що розповідав йому: Припа́дком натрапив я на горі Ґілбоа, — аж ось Саул, настро́млений на списа свого, а колесни́ці та їздці доганяють його́.
7 и обозреся вспять (Саул) и виде мя, и призва мя, и рех: се, аз:
І він оберну́вся до мене, і побачив мене, та й покликав мене. А я відповів: Ось я!
8 и рече ми: кто ты еси? И рех: Амаликитин есмь аз:
І сказав він до ме́не: Хто ти? А я відказав йому́: Я амалики́тянин.
9 и рече ми: прииди убо на мя и убий мя, яко объят мя тма лютая, яко еще душа моя во мне:
І сказав він до мене: Стань надо мною, та й убий мене, бо схопи́в мене корч, а вся душа ще в мені!
10 и стах над ним, и убих его: ведех бо, яко не будет жив по падении своем: и взяв венец царский, иже бе на главе его, и нарамницу, яже бе на плещу его, и принесох сия к господину моему семо.
І став я при ньому, та й убив його, бо я знав, що він не бу́де живи́й по упадку свої́м. І взяв я вінця́, що на голові його, та напле́чника, що на плечі його, і приніс сюди до пана свого́“.
11 И емься Давид за ризы своя, и раздра я, и вси мужие иже с ним раздраша ризы своя,
І схопи́вся Давид за одежі свої, та й розде́р їх, і теж усі люди, що були з ним.
12 и рыдаша и плакашася, и постишася до вечера о Сауле, и о Ионафане сыне его, и о людех Иудиных и о доме Израилеве, яко избиени быша мечем.
І голоси́ли вони й плакали, та по́стили аж до ве́чора за Саулом та за сином його Йонатаном, і за наро́дом Господнім та за Ізраїлевим домом, що попа́дали від меча́.
13 И рече Давид отроку возвестившему ему: откуду ты еси? И рече: сын мужа пришелца Амаликитина есмь аз.
І сказав Давид юнако́ві, що розповідав йому: „Звідки ти?“А той відказав: „Я син одного прихо́дька, амалики́тянина“.
14 И рече ему Давид: како не убоялся еси воздвигнути руку твою погубити христа Господня?
І сказав йому Давид: „Як ти не побоя́вся простягти́ руку свою, щоб убити Господнього пома́занця?“
15 И призва Давид единаго от отрок своих и рече: иди, убий его. И уби его, и умре.
І покликав Давид одно́го з слуг своїх і сказав: „Підійди, — убий його́!“І той уда́рив його, і він помер.
16 И рече ему Давид: кровь твоя на главе твоей, яко уста твоя на тя возвещаша, глаголюще: яко аз убих христа Господня.
І сказав до нього Давид: „Кров твоя на голові твоїй, бо уста твої посві́дчили проти тебе, гово́рячи: Я вбив Господнього пома́занця“.
17 И плакася Давид плачем сим о Сауле и о Ионафане сыне его,
І Давид заголоси́в за Саулом та за його сином Йоната́ном такою жало́бною піснею,
18 и рече еже научити сыны Иудины стрелянию. Се написано в книзе Праведнаго.
та й сказав навчи́ти Юдиних синів пісні про лу́ка. Ось вона напи́сана в книзі Праведного:
19 И рече: воздвигни столп, Израилю, над умершими на высоких твоих язвеными: како падоша сильнии?
„О пишно́то Ізраїлева, побита із лука на згі́р'ях своїх, ой попа́дали ли́царі!
20 Не возвещайте в Гефе, ниже поведайте на исходищих Аскалоних, да не возвеселятся дщери иноплеменничи, ни да возрадуются дщери необрезанных.
Не розказуйте в Ґа́ті про це, не сповіща́йте на ву́лицях Ашкало́ну, щоб не ті́шилися филисти́млянські до́чки, щоб не раді́ли до́чки необрізаних!
21 Горы Гелвуйския, да не снидет роса ниже дождь на вас: и села начатков (житных), яко тамо повержен бысть щит сильных: щит Саулов не быти помазан елеем:
Ґілбоа́вські гори, — щоб на вас не було́ ні роси, ні дощу́, ані по́ля для жертви прине́сення! Бо спля́млений там щит хоробрих, щит Саулів, як ніби оливою він не пома́заний!
22 от крове язвеных и от тука сильных лук Ионафанов не возвратися тощь вспять, и мечь Саулов не возвратися тощь:
Від крови забитих, від ло́ю хоробрих не відрива́вся був лук Йонатанів, і не верта́вся меч Саулів напо́рожньо!
23 Саул и Ионафан возлюбленнии и прекраснии неразлучни, благолепни в животе своем, и в смерти своей не разлучишася: паче орлов легцы и паче львов крепцы:
Саул та Йоната́н, ці улю́блені й милі за свойо́го життя, — і в смерті своїй нерозлу́чні, прудкі́ші були́ від орлі́в та сильніші від ле́вів!
24 плачите по Сауле, дщери Израилевы, иже вас облачаше в червленицы со украшением вашим, и возлагаше украшение злато на ризы вашя:
До́чки Ізра́їлеві, — за Саулом запла́чте, що вас зодягав у багряни́цю з прикра́сами, що оздо́блював золотом вашу оде́жу!
25 како падоша сильнии посреде брани? Ионафане, до смерти на высоких твоих язвен еси:
Ой, попа́дали ли́царі посеред бо́ю! Йоната́н на пагі́рках твоїх ось забитий!
26 болезную о тебе, брате мой Ионафане, красный ми зело, удивися любовь твоя от мене паче любве женския:
Скорблю по тобі, Йоната́не, мій брате! Ти для мене був ве́льми улю́блений, — коха́ння твоє розкішні́ше для мене було від коха́ння жіно́чого!
27 како падоша сильнии, и погибоша оружия бранная?
Ой, попа́дали ли́царі, і заги́нула збро́я військо́ва!“
