Плач Јеремијин 5
1 Опомени се, Господе, шта нас задеси; погледај и види срамоту нашу.
Згадай, Господи, що́ з нами сталося, — зглянься й побач нашу га́ньбу, —
2 Наследство наше привали се туђинцима, домови наши иностранцима.
наша спа́дщина діста́лась чужим, доми наші — чужи́нцям!
3 Постасмо сироте, без оца, матере наше као удовице.
Поставали ми си́ротами: нема ба́тька, а ма́тінки наші — неначе ті вдо́ви!
4 Своју воду пијемо за новце, своја дрва купујемо.
Свою воду за срі́бло ми п'ємо́, наші дро́ва за гроші оде́ржуємо.
5 На врату нам је јарам, и гоне нас; уморени немамо одмора.
У поти́лицю нас поганяють, помучені ми, і споко́ю не маємо!
6 Пружамо руку к Мисирцима и Асирцима, да се наситимо хлеба.
До Єгипту й Асирії ру́ку витя́гуємо, — щоб наси́титись хлібом!
7 Оци наши згрешише, и нема их, а ми носимо безакоња њихова.
Батьки наші грішили, але їх нема, — а ми двигаємо їхні прови́ни!
8 Робови нам господаре, нема никога да избави из руку њихових.
Раби запанува́ли над нами, і немає ніко́го, хто б ви́рятував з їхньої руки.
9 Са страхом за живот свој од мача у пустињи доносимо себи хлеб.
Нара́жуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб.
10 Кожа нам поцрне као пећ од љуте глади.
Шкіра наша, мов піч, — попали́лась з пекучого голоду,
11 Срамоте жене на Сиону и девојке по градовима Јудиним.
Жінок на Сіоні безче́стили, дівчат — по Юдейських містах.
12 Кнезове вешају својим рукама, не поштују лице старачко.
Князі їхньою рукою пові́шені, лиця стари́х не пошано́вані.
13 Младиће узимају под жрвње, и деца падају под дрвима.
Юнаки́ носять камінь млино́вий, а хлопці під ношею дров спотика́ються.
14 Стараца нема више на вратима, ни младића на певању.
Перестали сиді́ти старші́ в брамі, юнаки́ — свою пісню співати,
15 Неста радости срцу нашем, игра наша претвори се у жалост.
втіха нашого серця спини́лась, наш та́нець змінивсь на жало́бу.
16 Паде венац с главе наше; тешко нама, што згрешисмо!
Спа́ла корона у нас з голови́, о горе, бо ми прогріши́лись, —
17 Стога је срце наше жалосно, стога очи наше потамнеше,
тому́ наше серце боля́ще, тому́ наші очі поте́мніли,
18 Са горе Сиона, што опусте, и лисице иду по њој.
через го́ру Сіон, що спусто́шена, бро́дять лисиці по ній.
19 Ти, Господе, остајеш довека, престо Твој од колена до колена.
Пробува́єш Ти, Господи, вічно, Твій престо́л з роду в рід:
20 Зашто хоћеш да нас заборавиш довека, да нас оставиш задуго?
Нащо ж на́с забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?
21 Обрати нас, Господе, к себи, и обратићемо се; понови дане наше како беху пре.
Приверни́ нас до Себе, о Господи, — і ве́рнемось ми, віднови́ наші дні, як давні́ше було́!
22 Јер еда ли ћеш нас сасвим одбацити и гневити се на нас веома?
Хіба́ Ти цілко́м нас відкинув, прогні́вавсь занадто на нас?
