Књига о Јову 30
1 А сада смеју ми се млађи од мене, којима отаца не бих хтео метнути са псима стада свог.
Sed nun ridas pri mi homoj pli junaj ol mi, Kies patrojn mi ne volus starigi kun la hundoj de miaj ŝafaroj;
2 А на шта би ми и била сила руку њихових? У њима беше пропала старост.
Kies forto de la manoj estis senbezona por mi, Kaj kiuj ne povis atingi maljunecon;
3 Од сиромаштва и глади самоћаваху бежећи од сува, мрачна, пуста и опустошена места;
Kiuj pro malriĉeco kaj malsato solece kuris En la dezerton mizeran kaj senvivan;
4 Који браху лободу по честама, и смреково корење беше им храна.
Kiuj elŝiras atriplon apud la arbetaĵoj, Kaj kies pano estas la radiko de genisto.
5 Између људи беху изгоњени и викаше се за њима као за лупежом.
El meze de la homoj oni elpelas ilin; Oni krias sur ilin, kiel sur ŝteliston;
6 Живљаху по страшним увалама, по јамама у земљи и у камену.
En terfendoj ĉe la valoj ili loĝas, En truoj de la tero kaj de rokoj;
7 По грмовима рикаху, под трњем се скупљаху.
Inter la arbetaĵoj ili krias, Sub la kardoj ili kolektiĝas;
8 Беху људи никакви и без имена, мање вредни него земља.
Kiel infanoj de sentaŭguloj kaj sennomuloj, Ili estas elpelitaj el la lando.
9 И њима сам сада песма, и постах им прича.
Kaj nun mi fariĝis objekto de ilia mokokanto, Mi fariĝis por ili objekto de babilado.
10 Гаде се на ме, иду далеко од мене и не устежу се пљувати ми у лице.
Ili abomenas min, malproksimiĝas de mi, Ne timas kraĉi sur mian vizaĝon.
11 Јер је Бог одапео моју тетиву и муке ми задао те збацише узду преда мном.
Li malligis mian ŝnuron kaj turmentas min, Kaj ili forĵetis antaŭ mi la bridon.
12 С десне стране устајаху момци, поткидаху ми ноге, и насипају пут к мени да ме упропасте.
Dekstre buboj stariĝis, kaj puŝas miajn piedojn; Ili ebenigis kontraŭ mi siajn pereigajn vojojn;
13 Раскопаше моју стазу, умножише ми муке, не треба нико да им помаже.
Ili disfosis mian vojon, facile pereigas min, Ne bezonante helpanton;
14 Као широким проломом навиру, и наваљују преко развалина.
Ili venas kiel tra larĝa breĉo, Ĵetas sin tumulte.
15 Страхоте навалише на ме, и као ветар терају душу моју, и као облак прође срећа моја.
Teruroj turnis sin kontraŭ min, Forpelis mian majeston kiel vento; Kiel nubo foriris mia feliĉo.
16 И сада се душа моја разлива у мени, стигоше ме дани мучни.
Kaj nun elverŝiĝas mia animo; Kaptis min tagoj de mizero.
17 Ноћу пробада ми кости у мени, и жиле моје не одмарају се.
En la nokto miaj ostoj traboriĝas en mi, Kaj miaj mordetantoj ne dormas.
18 Од тешке силе променило се одело моје, и као огрлица у кошуље моје стеже ме.
Kun granda malfacileco demetiĝas mia vesto; Premas min la rando de mia ĉemizo.
19 Бацио ме је у блато, те сам као прах и пепео.
Oni komparas min kun koto; Mi similiĝis al polvo kaj cindro.
20 Вичем к Теби, а Ти ме не слушаш; стојим пред Тобом, а Ти не гледаш на ме.
Mi krias al Vi, sed Vi ne respondas al mi; Mi staras, ke Vi atentu min.
21 Претворио си ми се у љута непријатеља; силом руке своје супротиш ми се.
Vi fariĝis kruelulo por mi; Per la forto de Via mano Vi montras al mi Vian malamon.
22 Подижеш ме у ветар, посађујеш ме на њ, и растапаш у мени све добро.
Vi levis min en la venton, Lasis min kaj neniigis min en la ventego.
23 Јер знам да ћеш ме одвести на смрт и у дом одређени свима живима.
Mi scias, ke Vi transdonos min al la morto, En la kunvenejon de ĉio vivanta.
24 Али неће пружити руке своје у гроб; кад их стане потирати, они неће викати.
Sed ĉu oni povas ne deziri eltiri manon, Kaj krii en sia malfeliĉo?
25 Нисам ли плакао ради оног који беше у злу? Није ли душа моја жалосна бивала ради убогог?
Ĉu mi ne ploris pri tiu, kiu havis malfeliĉan tempon? Ĉu mia animo ne afliktiĝis pri malriĉulo?
26 Кад се добру надах, дође ми зло; и кад се надах светлости, дође мрак.
Mi atendis bonon, sed venis malbono; Mi esperis lumon, sed venis mallumo.
27 Утроба је моја узаврела, и не може да се умири, задесише ме дани мучни.
Miaj internaĵoj bolas kaj ne ĉesas; Atakis min tempo de mizero.
28 Ходим црн, не од сунца, устајем и вичем у збору.
Mi estas nigra, sed ne de la suno; Mi leviĝas en la komunumo kaj krias.
29 Брат постах змајевима и друг совама.
Mi fariĝis frato al la ŝakaloj Kaj kamarado al la strutoj.
30 Поцрнела је кожа на мени и кости моје посахнуше од жеге.
Mia haŭto nigriĝis sur mi, Kaj miaj ostoj sekiĝis de varmego.
31 Гусле се моје претворише у запевку, и свирала моја у плач.
Mia harpo fariĝis plendilo, Kaj mia fluto fariĝis voĉo de plorantoj.
