Књига о Јову 29
1 Још настави Јов беседу своју и рече:
І Йов далі вів мову свою та й сказав:
2 О да бих био као пређашњих месеца, као оних дана кад ме Бог чуваше,
„О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
3 Кад светљаше свећом својом над главом мојом, и при виделу Његовом хођах по мраку,
коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
4 Како бејах за младости своје, кад тајна Божија беше у шатору мом,
як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
5 Кад још беше Свемогући са мном, и деца моја око мене,
коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
6 Кад се траг мој обливаше маслом, и стена ми точаше уље потоцима,
коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
7 Кад излажах на врата кроз град, и на улици намештах себи столицу:
Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
8 Младићи видећи ме уклањаху се, а старци устајаху и стајаху,
як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
9 Кнезови престајаху говорити и метаху руку на уста своја,
зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
10 Управитељи устезаху глас свој и језик им пријањаше за грло.
ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
11 Јер које ме ухо чујаше, називаше ме блаженим; и које ме око виђаше, сведочаше ми
Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
12 Да избављам сиромаха који виче, и сироту и који нема никог да му помогне;
бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
13 Благослов оног који пропадаше долажаше на ме, и удовици срце распевах;
Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
14 У правду се облачих и она ми беше одело, као плашт и као венац беше ми суд мој.
Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
15 Око бејах слепом и нога хромом.
Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
16 Отац бејах убогима, и разбирах за распру за коју не знах.
Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
17 И разбијах кутњаке неправеднику, и из зуба му истрзах грабеж.
Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
18 Зато говорах: У свом ћу гнезду умрети, и биће ми дана као песка.
І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
19 Корен мој пружаше се крај воде, роса биваше по сву ноћ на мојим гранама.
для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
20 Слава моја подмлађиваше се у мене, и лук мој у руци мојој понављаше се.
Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
21 Слушаху ме и чекаху, и ћутаху на мој савет.
Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
22 После мојих речи нико не проговараше, тако их натапаше беседа моја.
По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
23 Јер ме чекаху као дажд, и уста своја отвараху као на позни дажд.
І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
24 Кад бих се насмејао на њих, не вероваху, и сјајност лица мог не разгоњаху.
Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
25 Кад бих отишао к њима, седах у зачеље, и бејах као цар у војсци, кад теши жалосне.
Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!
