Psalmi 147
1 Hvalite Gospoda, jer je slatko pjevati Boga našega, jer blagome prilikuje hvala.
Хваліть Господа, — добрий бо Він, виспівуйте нашому Богу, — приємний бо Він, — Йому подоба́є хвала́!
2 Gospod zida Jerusalim, sabira rasijane sinove Izrailjeve;
Господь Єрусалима будує, збирає вигна́нців Ізраїлевих.
3 Iscjeljuje one koji su skrušena srca, i lijeèi tuge njihove;
Він зламаносе́рдих лікує, і їхні рани болю́чі обв'я́зує,
4 Izbraja mnoštvo zvijezda, i sve ih zove imenom.
вирахо́вує Він число зо́рям, і кожній із них дає йме́ння.
5 Velik je Gospod naš i velika je krjepost njegova, i razumu njegovu nema mjere.
Великий Господь наш, та дужий на силі, Його мудрости міри нема!
6 Prihvata smjerne Gospod, a bezbožne ponižava do zemlje.
Господь підіймає слухня́них, безбожних понижує аж до землі.
7 Redom pjevajte Gospodu hvalu, udarajte Bogu našemu u gusle.
Дайте відповідь Господу нашому вдячною піснею, заграйте для нашого Бога на гу́слах:
8 On zastire nebo oblacima, sprema zemlji dažd, èini te raste na gorama trava;
Він хмарами небо вкриває, пригото́влює дощ для землі, обро́щує гори травою,
9 Daje stoci piæu njezinu, i vraniæima, koji vièu k njemu.
худобі дає її корм, вороня́там — чого вони кличуть!
10 Ne mari za silu konjsku, niti su mu mili kraci èovjeèiji.
Не в силі коня уподо́ба Його, і не в чле́нах люди́ни Його закоха́ння, —
11 Mili su Gospodu oni koji ga se boje, koji se uzdaju u milost njegovu.
Госпо́дь любить тих, хто боїться Його, хто наді́ю склада́є на милість Його!
12 Slavi, Jerusalime, Gospoda; hvali Boga svojega, Sione!
Хвали Господа, Єрусалиме, прославляй Свого Бога, Сіоне,
13 Jer on utvrðuje prijevornice vrata tvojih, blagosilja sinove tvoje u tebi.
бо зміцняє Він за́суви брам твоїх, синів твоїх благословляє в тобі,
14 Ograðuje meðe tvoje mirom, nasiæava te jedre pšenice.
чинить мир у границі твоїй, годує тебе пшеницею щирою,
15 Šalje govor svoj na zemlju, brzo teèe rijeè njegova.
посилає на землю нака́за Свого, — дуже швидко летить Його Слово!
16 Daje snijeg kao vunu, sipa inje kao pepeo.
Дає сніг, немов во́вну, розпоро́шує па́морозь, буцім то по́рох,
17 Baca grad svoj kao zalogaje, pred mrazom njegovijem ko æe ostati?
Він кидає лід Свій, немов ті кришки́, — і перед морозом Його хто усто́їть?
18 Pošlje rijeè svoju, i sve se raskravi; dune duhom svojim, i poteku vode.
Та Він пошле́ Своє слово, — та й розто́пить його, Своїм вітром повіє, — вода потече!
19 On je javio rijeè svoju Jakovu, naredbe i sudove svoje Izrailju.
Своє слово звіщає Він Якову, постано́ви Свої та Свої правосуддя — Ізраїлю:
20 Ovo nije uèinio nijednome drugom narodu, i sudova njegovijeh oni ne znaju. Aliluja!
для жодного люду Він так не зробив, — той не знають вони правосуддя Його! Алілуя!
