Psalmi 137

1 Na vodama Vavilonskim sjeðasmo i plakasmo opominjuæi se Siona.

Над рі́чками Вавило́нськими, — там ми сиділи та й плакали, коли зга́дували про Сіо́на!

2 O vrbama sred njega vješasmo harfe svoje.

На ве́рбах у ньому повісили ми свої а́рфи,

3 Ondje iskahu koji nas zarobiše da pjevamo, i koji nas oboriše da se veselimo: “pjevajte nam pjesmu Sionsku.”

спі́ву бо пісні від нас там жада́ли були́ понево́лювачі наші, а весе́лощів — наші мучи́телі: „Заспівайте но нам із Сіонських пісе́нь!“

4 Kako æemo pjevati pjesmu Gospodnju u zemlji tuðoj?

Як же зможемо ми заспівати Господнюю пісню в землі чужинця́?

5 Ako zaboravim tebe, Jerusalime, neka me zaboravi desnica moja.

Якщо́ я забу́ду за тебе, о Єрусалиме, — хай забуде за мене прави́ця моя!

6 Neka prione jezik moj za usta moja, ako tebe ne uspamtim, ako ne uzdržim Jerusalima svrh veselja svojega.

Нехай мій язик до мого піднебі́ння прили́пне, якщо́ я не бу́ду тебе пам'ята́ти, якщо́ не поставлю я Єрусалима над радість найвищу свою́!.

7 Napomeni, Gospode, sinovima Edomovijem dan Jerusalimski, kad govoriše: raskopajte, raskopajte ga do temelja.

Пам'ятай же, о Господи, едо́мським синам про день Єрусалиму, як кричали вони: „Руйнуйте, руйнуйте аж до підва́лин його́!“

8 Kæeri Vavilonska, krvnico, blago onome ko ti plati za djelo koje si nama uèinila!

Вавилонськая до́чко, що маєш і ти ограбо́вана бути, — блажен, хто заплатить тобі за твій чин, що ти нам заподі́яла!

9 Blago onome koji uzme i razbije djecu tvoju o kamen.

Блажен, хто ухо́пить та порозбиває об скелю і твої немовля́та!