Tužbalice 3
1 Ja sam èovjek koji vidjeh muku od pruta gnjeva njegova.
Я той муж, який бачив біду́ від жезла́ Його гніву, —
2 Odvede me i opravi me u tamu a ne na vidjelo.
Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла.
3 Samo se na me obraæa, obraæa ruku svoju po vas dan.
Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день.
4 Uèini, te mi ostarje tijelo i koža, potr kosti moje.
Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив,
5 Zazida me, i optoèi me žuèju i mukom.
обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою,
6 Posadi me u tamu kao umrle odavna.
у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́.
7 Ogradi me da ne izaðem, i metnu na me teške okove.
Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої.
8 Kad vièem i vapijem, odbija molitvu moju.
І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою,
9 Zagradi putove moje tesanijem kamenom, i prevrati staze moje.
Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої.
10 Posta mi kao medvjed u zasjedi, kao lav u potaji.
Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі!
11 Pomete putove moje, i razdrije me, i uništi me.
Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним!
12 Nateže luk svoj, i metnu me strijeli za biljegu.
Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, —
13 Ustrijeli me u bubrege strijelama iz tula svojega.
пустив стрі́ли до ни́рок моїх з Свого сагайдака́
14 Postah potsmijeh svemu narodu svojemu i pjesma njihova po vas dan.
Для всього наро́ду свого я став посміхо́виськом, глумли́вою піснею їхньою цілий день.
15 Nasiti me gorèinom, opoji me pelenom.
Наси́тив мене гіркото́ю, мене напоїв полино́м.
16 Polomi mi zube kamenjem, uvali me u pepeo.
І стер мені зу́би жорство́ю, до по́пелу кинув мене,
17 Udaljio si dušu moju od mira, zaboravih dobro.
і душа моя спо́кій згубила, забув я добро́.
18 I rekoh: propade sila moja i nadanje moje od Gospoda.
І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподіва́ння на Господа.
19 Opomeni se muke moje i jada mojega, pelena i žuèi.
Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, —
20 Duša se moja opominje bez prestanka, i poništila se u meni.
душа моя згадує безпереста́нку про це, і гнеться в мені.
21 Ali ovo napominjem srcu svojemu, te se nadam:
Оце я нага́дую серцеві своєму, тому то я маю надію:
22 Milost je Gospodnja što ne izgibosmo sasvijem, jer milosrða njegova nije nestalo.
Це милість Господня, що ми не поги́нули, бо не нокінчи́лось Його милосердя, —
23 Ponavlja se svako jutro; velika je vjera tvoja.
нове́ воно кожного ра́нку, велика бо вірність Твоя!
24 Gospod je dio moj, govori duša moja; zato æu se u njega uzdati.
Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю!
25 Dobar je Gospod onima koji ga èekaju, duši, koja ga traži.
Господь добрий для тих, хто наді́ю на Нього кладе́, для душі, що шукає Його́!
26 Dobro je mirno èekati spasenje Gospodnje.
Добре, коли люди́на в мовча́нні надію кладе́ на спасі́ння Господнє.
27 Dobro je èovjeku nositi jaram za mladosti svoje.
Добре для мужа, як носить ярмо́ в своїй мо́лодості, —
28 Sam æe sjedjeti i muèati, jer Bog metnu breme na nj.
нехай він самі́тно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його́;
29 Metnuæe usta svoja u prah, eda bi bilo nadanja.
хай закриє він по́рохом у́ста свої, може є ще надія;
30 Podmetnuæe obraz svoj onome koji ga bije, biæe sit sramote.
хай що́ку тому підставля́є, хто його б'є, своєю ганьбою наси́чується.
31 Jer Gospod ne odbacuje za svagda.
Бо Господь не наві́ки ж покине!
32 Jer ako i ucvijeli, opet æe se i smilovati radi mnoštva milosti svoje.
Бо хоч Він і засму́тить кого, проте зми́лується за Своєю великою ми́лістю, —
33 Jer ne muèi iz srca svojega ni cvijeli sinova èovjeèjih.
бо не мучить Він з серця Свого́, і не засмучує лю́дських синів.
34 Kad gaze nogama sve sužnje na zemlji,
Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі,
35 Kad izvræu pravicu èovjeku pred višnjim,
щоб перед обличчям Всевишнього право люди́ни зігнути,
36 Kad èine krivo èovjeku u parnici njegovoj, ne vidi li Gospod?
щоб гноби́ти люди́ну у справі судо́вій його́, — оцьо́го не має на оці Госпо́дь!
37 Ko je rekao što i zbilo se, a Gospod da nije zapovjedio?
Хто то скаже — і станеться це, як Господь того не наказав?
38 Ne dolaze li i zla i dobra iz usta višnjega?
Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, — зле та добре?
39 Zašto se tuži èovjek živ, èovjek na kar za grijehe svoje?
Чого ж нарікає люди́на жива? Нехай ска́ржиться кожен на гріх свій.
40 Pretražimo i razgledajmo pute svoje, i povratimo se ka Gospodu.
Пошукаймо доріг своїх та досліді́мо, і верні́мось до Господа!
41 Podignimo srce svoje i ruke k Bogu na nebesima.
підіймі́мо своє серце та руки до Бога на небі!
42 Zgriješismo i nepokorni bismo; ti ne praštaš.
Спроневі́рились ми й неслухня́ними стали, тому́ не пробачив Ти нам,
43 Obastro si se gnjevom, i goniš nas, ubijaš i ne žališ.
закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,
44 Obastro si se oblakom da ne prodre molitva.
закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла.
45 Naèinio si od nas smetlište i odmet usred tijeh naroda.
Сміття́м та оги́дою нас Ти вчинив між наро́дами,
46 Razvaljuju usta svoja na nas svi neprijatelji naši.
наші всі вороги́ пороззявля́ли на нас свого рота,
47 Strah i jama zadesi nas, pustošenje i zatiranje.
страх та яма на нас поприхо́дили, руїна й погибіль.
48 Potoci teku iz oèiju mojih radi pogibli kæeri naroda mojega.
Моє око сплива́є пото́ками во́дними через нещастя дочки́ мого люду.
49 Oèi moje liju suze bez prestanka, jer nema odmora,
Виливається око моє безупи́нно, нема бо пере́рви,
50 Dokle Gospod ne pogleda i ne vidi s neba.
аж поки не згля́неться та не побачить Госпо́дь із небе́с, —
51 Oko moje muèi mi dušu radi svijeh kæeri grada mojega.
моє око вчиняє журбу́ для моєї душі через до́чок усіх мого міста.
52 Tjeraju me jednako kao pticu neprijatelji moji ni za što.
Ло́влячи, ло́влять мене, немов птаха, мої вороги безпричи́нно,
53 Svališe u jamu život moj i nabacaše kamenje na me.
життя моє в яму замкну́ли вони, і камі́ннями кинули в мене.
54 Doðe mi voda svrh glave; rekoh: pogiboh!
Пливуть мені во́ди на го́лову, я говорю́: „ Вже погу́блений я!“
55 Prizivah ime tvoje, Gospode, iz jame najdublje.
Кликав я, Господи, Йме́ння Твоє́ із найглибшої ями,
56 Ti èu glas moj; ne zatiskuj uha svojega od uzdisanja mojega, od vike moje.
Ти чуєш мій голос, — не захо́вуй же ву́ха Свого від зо́йку мого́, від блага́ння мого!
57 Pristupao si kad te prizivah, i govorio si: ne boj se.
Ти близьки́й того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: „Не бійся!“
58 Raspravljao si, Gospode, parbu duše moje, i izbavljao si život moj.
За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.
59 Vidiš, Gospode, nepravdu koja mi se èini; raspravi parbu moju.
Ти бачиш, о Господи, кривду мою, — розсуди ж Ти мій суд!
60 Vidiš svu osvetu njihovu, sve što mi misle.
Усю їхню по́мсту ти бачиш, всі за́думи їхні на мене,
61 Èuješ rug njihov, Gospode, sve što mi misle,
Ти чуєш, о Господи, їхні нару́ги, всі за́думи їхні на ме́не,
62 Što govore oni koji ustaju na me i što namišljaju protiv mene po vas dan.
мову повста́нців на мене та їхнє буркоті́ння на мене ввесь день.
63 Vidi, kad sjedaju i kad ustaju, ja sam im pjesma.
Побач їхнє сиді́ння та їхнє встава́ння, — як за́вжди глумли́ва їхня пісня!
64 Plati im, Gospode, po djelima ruku njihovijeh.
Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!
65 Podaj im uporno srce, prokletstvo svoje.
Подай їм темно́ту на серце, прокля́ття Твоє нехай буде на них!
66 Goni ih gnjevom, i istrijebi ih ispod nebesa Gospodnjih.
Своїм гнівом жени їх, і ви́губи їх з-під Господніх небе́с!
