Jov 9
1 A Jov odgovori i reèe:
А Йов відповів та й сказав:
2 Zaista, znam da je tako; jer kako bi mogao èovjek biti prav pred Bogom?
Справді пізнав я, що так. Та як оправда́тись люди́ні земній перед Богом?
3 Ako bi se htio preti s njim, ne bi mu mogao odgovoriti od tisuæe na jednu.
Якщо вона схоче на прю стати з Ним, — Він відповіді їй не дасть ні на о́дне із тисячі ска́ржень.
4 Mudar je srcem i jak snagom; ko se je opro njemu i bio sreæan?
Він мудрого серця й могутньої сили; хто був проти Нього упертий — і ці́лим зостався?
5 On premješta gore, da niko i ne opazi; prevraæa ih u gnjevu svom;
Він го́ри зриває, й не знають вони, що в гніві Своїм Він їх переверну́в.
6 On kreæe zemlju s mjesta njezina da joj se stupovi drmaju;
Він землю трясе́ з її місця, і стовпи́ її тру́сяться.
7 On kad zaprijeti suncu, ne izlazi; on zapeèaæava zvijezde;
Він сонцеві скаже, — й не сходить воно, і Він запеча́тує зо́рі.
8 On razapinje nebo sam, i gazi po valima morskim;
Розтягує небо Він Сам, і хо́дить по мо́рських висо́тах,
9 On je naèinio zvijezde kola i štape i vlašiæe i druge jugu u dnu;
Він Во́за створив, Оріо́на та Волосожа́ра, та зо́рі півде́нні.
10 On èini stvari velike i neispitljive i divne, kojima nema broja.
Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа!
11 Gle, ide mimo mene, a ja ne vidim; proðe, a ja ga ne opazim.
Ось Він надо мною прохо́дить, та я не побачу, і Він пере́йде, а я не пригля́нусь до Нього
12 Gle, kad uhvati, ko æe ga nagnati da vrati? ko æe mu kazati: šta radiš?
Ось Він схо́пить кого, — хто заве́рне Його, хто скаже Йому: що́ Ти робиш?
13 Bog ne usteže gnjeva svojega, padaju poda nj oholi pomoænici.
Бог гніву Свойого не спи́нить, під Ним гнуться Рага́вові помічники́, —
14 A kako bih mu ja odgovarao i birao rijeèi protiv njega?
що ж тоді відпові́м я Йому́? Які я слова́ підберу́ проти Нього,
15 Da sam i prav, neæu mu se odgovoriti, valja da se molim sudiji svojemu.
я, який коли б був справедли́вий, то не відповідав би, я, що благаю свойо́го Суддю?
16 Da ga zovem i da mi se odzove, još ne mogu vjerovati da je èuo glas moj.
Коли б я взива́в, а Він мені відповідь дав, — не повірю, що вчув би мій голос,
17 Jer me je vihorom satro i zadao mi mnogo rana ni za što.
Він, що бурею може розте́рти мене та помно́жити рани мої безневи́нно.
18 Ne da mi da odahnem, nego me siti grèinama.
Не дає Він мені й зве́сти духа мого, бо мене насича́є гірко́тою.
19 Ako je na silu, gle, on je najsilniji; ako na sud, ko æe mi svjedoèiti?
Коли ходить про силу, то Він Всемогутній, коли ж ходить про суд, — хто посві́дчить мені?
20 Da se pravdam, moja æe me usta osuditi; da sam dobar, pokazaæe da sam nevaljao.
Якщо б справедливим я був, то осу́дять мене мої у́ста, якщо я безневи́нний, то вчинять мене винува́тим.
21 Ako sam dobar, neæu znati za to; omrzao mi je život moj.
Я невинний, проте́ своєї душі я не знаю, і не ра́дий життям своїм я.
22 Svejedno je; zato rekoh: i dobroga i bezbožnoga on potire.
Це одне, а тому́ я кажу́: невинного як і лукавого Він вигубля́є.
23 Kad bi još ubio biè najedanput! ali se smije iskušavanju pravijeh.
Якщо нагло бич смерть заподі́ює, — Він з про́би невинних сміється.
24 Zemlja se daje u ruke bezbožniku; lice sudija njezinijeh zaklanja; ako ne on, da ko?
У ру́ку безбожного да́на земля, та Він лиця су́ддів її закриває. Як не Він, тоді хто?
25 Ali dani moji biše brži od glasnika; pobjegoše, ne vidješe dobra.
А дні мої стали швидкіші, як той скорохо́д, повтікали, не бачили доброго,
26 Proðoše kao brze laðe, kao orao kad leti na hranu.
промину́ли, немов ті човни́ очере́тяні, мов орел, що несеться на здо́бич.
27 Ako reèem: zaboraviæu tužnjavu svoju, ostaviæu gnjev svoj i okrijepiæu se;
Якщо я скажу́: Хай забуду своє наріка́ння, хай зміню́ я обличчя своє й підбадьо́рюся,
28 Strah me je od svijeh muka mojih, znam da me neæeš opravdati.
то боюся всіх сму́тків своїх, і я знаю, що Ти не очи́стиш мене.
29 Biæu kriv; zašto bih se muèio uzalud?
Все одно буду я́ винува́тий, то на́що надармо я мучитися бу́ду?
30 Da se izmijem vodom šnježanicom, i da oèistim sapunom ruke svoje,
Коли б я умився снігово́ю водою, і почи́стив би лу́гом долоні свої,
31 Tada æeš me zamoèiti u jamu da se gade na me moje haljine.
то й тоді Ти до гро́бу опу́стиш мене, і учи́нить бридки́м мене о́діж моя.
32 Jer nije èovjek kao ja da mu odgovaram, da idem s njim na sud;
Бо Він не люди́на, як я, й Йому відповіді я не дам, і не пі́демо ра́зом на суд,
33 Niti ima meðu nama kmeta da bi stavio ruku svoju meðu nas dvojicu.
поміж нами нема посере́дника, що поклав би на нас на обо́х свою руку.
34 Neka odmakne od mene prut svoj, i strah njegov neka me ne straši;
Нехай забере Він від мене Свойого бича́, Його ж страх хай мене не жахає,
35 Tada æu govoriti, i neæu ga se bojati; jer ovako ne znam za sebe.
тоді буду казати, й не буду боятись Його, бо я не такий сам з собою!
