Jov 5
1 Zovi; hoæe li ti se ko odazvati? i komu æeš se izmeðu svetijeh obratiti?
Ану клич, — чи є хто, щоб тобі відповів? І до ко́го з святих ти вдаси́ся?
2 Doista bezumnoga ubija gnjev, i ludoga usmræuje srdnja.
Бо гнів побиває безглу́здого, а за́здрощі смерть завдаю́ть нерозумному!
3 Ja vidjeh bezumnika gdje se ukorijenio; ali odmah prokleh stan njegov.
Я бачив безумного, я́к він розсівся, — та зараз оселя його спорохня́віла.
4 Sinovi su njegovi daleko od spasenja i satiru se na vratima a nema ko da izbavi.
Від спасі́ння далекі сини його, вони без рятунку поча́влені бу́дуть у брамі!
5 Ljetinu njegovu jede gladni i ispred trnja kupi je, i lupež ždere blago njihovo.
Його жни́во голодний поїсть, і з-між те́рну його забере́, — і спра́гнені ось поковта́ють маєток його!
6 Jer muka ne izlazi iz praha niti nevolja iz zemlje nièe.
Бо нещастя вихо́дить не з по́роху, а горе росте не з землі, —
7 Nego se èovjek raða na nevolju, kao što iskre iz ugljevlja uzlijeæu u vis.
бо люди́на народжується на стражда́ння, як іскри, щоб уго́ру летіти.
8 Ali ja bih Boga tražio, i pred Boga bih iznio stvar svoju,
А я б удава́вся до Бога, і на Бога б поклав свою справу, —
9 Koji èini stvari velike i neispitljive, divne, kojima nema broja;
Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа,
10 Koji spušta dažd na zemlju i šalje vodu na polja;
бо Він дає дощ на пове́рхню землі, і на поля́ посилає Він воду,
11 Koji podiže ponižene, i žalosne uzvišuje k spasenju;
щоб поста́вить низьки́х на високе, і зміцни́ти спасі́ння засмучених.
12 Koji rasipa misli lukavijeh da ruke njihove ne svrše ništa;
Він розві́ює за́думи хитрих, і не виконують плану їх ру́ки,
13 Koji hvata mudre u njihovu lukavstvu, i namjeru opakih obara;
Він мудрих лука́вством їх ло́вить, і рада круті́йська марно́ю стає, —
14 Danju nailaze na mrak, i u podne pipaju kao po noæi.
вдень знахо́дять вони темноту́, а в по́лудень ма́цають, мов уночі!
15 On izbavlja ubogoga od maèa, od usta njihovijeh i od ruke silnoga.
І Він від меча урято́вує бідного, а з міцно́ї руки — бідаря́,
16 Tako ima nadanja siromahu, a zloæa zatiskuje usta svoja.
і стає́ться надія нужде́нному, і замкнула уста́ свої кривда!
17 Gle, blago èovjeku koga Bog kara; i zato ne odbacuj karanja svemoguæega.
Тож блаженна люди́на, яку Бог карта́є, і ти не цурайсь Всемогу́тнього кари:
18 Jer on zadaje rane, i zavija; on udara, i ruke njegove iscjeljuju.
Бо Він рану завда́сть — і перев'я́же, Він ламає — й виго́юють руки Його!
19 Iz šest nevolja izbaviæe te; ni u sedmoj neæe te se zlo dotaæi.
В шістьох лихах спаса́є тебе, а в сімох не діткне́ тебе зло:
20 U gladi izbaviæe te od smrti i u ratu od maèa.
Викупля́є тебе Він від смерти за голоду, а в бою́ — з рук меча.
21 Kad jezik šiba, biæeš sakriven, niti æeš se bojati pustoši kad doðe.
Як бич язика́ запанує, сховаєшся ти, і не будеш боятись руїни, як при́йде вона.
22 Smijaæeš se pustoši i gladi, niti æeš se bojati zvijerja zemaljskoga.
З насилля та з голоду бу́деш сміятись, а земно́ї звіри́ни не бійся.
23 Jer æeš s kamenjem poljskim biti u vjeri, i zvijerje æe poljsko biti u miru s tobom.
Бо з камі́нням на полі є в тебе умова, і звір польови́й прими́рився з тобою.
24 I vidjeæeš da je mir u šatoru tvom, kuæiæeš kuæu svoju i neæeš se prevariti.
І дові́даєшся, що наме́т твій спокійний, і перегля́неш домі́вку свою́, — і не зна́йдеш у ній недоста́тку.
25 Vidjeæeš kako æe ti se umnožiti sjeme tvoje, i porod æe tvoj biti kao trava na zemlji.
І довідаєшся, що числе́нне насіння твоє, а наща́дки твої — як трава на землі!
26 Star æeš otiæi u grob kao što se žito snosi u stog u svoje vrijeme.
І в дозрілому ві́ці до гробу ти зі́йдеш, як збіжжя доспі́ле ввіхо́дить до клуні за ча́су свого!
27 Eto, razgledasmo to, tako je; poslušaj i razumij.
Отож, досліди́ли ми це — й воно так, послухай цього́, — й зрозумій собі все!“
