Jov 41
1 Hoæeš li udicom izvuæi krokodila ili užem podvezati mu jezik?
Чи левіята́на потя́гнеш гачко́м, і йому язика стягнеш шну́ром?
2 Hoæeš li mu provuæi situ kroz nos? ili mu šiljkom provrtjeti èeljusti?
Чи очерети́ну вкладеш йому в ні́здря, чи терни́ною що́ку йому продіра́виш?
3 Hoæe li te mnogo moliti, ili æe ti laskati?
Чи він бу́де багато благати тебе, чи бу́де тобі говорити лагі́дне?
4 Hoæe li uèiniti vjeru s tobom da ga uzmeš da ti bude sluga dovijeka?
Чи складе він умову з тобою, і ти ві́зьмеш його за раба собі вічного?
5 Hoæeš li se igrati s njim kao sa pticom, ili æeš ga vezati djevojkama svojim?
Чи ним ба́витись будеш, як пта́хом, і прив'яжеш його для дівча́ток своїх?
6 Hoæe li se njim èastiti drugovi? razdijeliti ga meðu trgovce?
Чи ним спільники́ торгува́тимуть, чи поділять його між купців -ханане́їв?
7 Hoæeš li mu napuniti kožu šiljcima i glavu ostvama?
Чи шпилька́ми проко́лиш ти шкіру його, а остро́гою ри́б'ячою — його го́лову?
8 Digni na nj ruku svoju; neæeš više pominjati boja.
Поклади ж свою ру́ку на нього, й згадай про війну, — і більше того не чини!
9 Gle, zaludu je nadati mu se; kad ga samo ugleda èovjek, ne pada li?
Тож наді́я твоя неправдива, — на сам ви́гляд його упаде́ш.
10 Nema slobodna koji bi ga probudio; a ko æe stati preda me?
Нема смільчака́, щоб його він збудив, — а хто ж перед обличчям Моїм зможе стати?
11 Ko mi je prije dao što, da mu vratim? što je god pod svijem nebom, moje je.
Хто ви́йде навпроти Мене́ — й буде ці́лий? Що під небом усім — це Моє!
12 Neæu muèati o udima njegovijem ni o sili ni o ljepoti stasa njegova.
Не буду мовчати про чле́ни його, про стан його сили й красу́ його складу.
13 Ko æe mu uzgrnuti gornju odjeæu? k èeljustima njegovijem ko æe pristupiti?
Хто відкриє пове́рхню одежі його? Хто піді́йде коли до двійни́х його ще́лепів?
14 Vrata od grla njegova ko æe otvoriti? strah je oko zuba njegovijeh.
Двері обличчя його хто відчи́нить? Навко́ло зубів його жах!
15 Krljušti su mu jaki štitovi spojeni tvrdo.
Його спи́на — канали щитів, поє́днання їх — крем'яна́я печать.
16 Blizu su jedna do druge da ni vjetar ne ulazi meðu njih.
Одне до одно́го дохо́дить, а вітер між ними не про́йде.
17 Jedna je za drugu prionula, drže se i ne rastavljaju se.
Одне до одно́го притве́рджені, сполучені, і не відді́ляться.
18 Kad kiha kao da munja sijeva, a oèi su mu kao trepavice u zore.
Його чха́ння засвічує світло, а очі його — як пові́ки зорі́ світово́ї!
19 Iz usta mu izlaze luèevi, i iskre ognjene skaèu.
Бу́хає по́лум'я з па́щі його, вириваються і́скри огне́нні!
20 Iz nozdrva mu izlazi dim kao iz vreloga lonca ili kotla.
Із ні́здер його валить дим, немов з то́го горшка, що кипить та біжить.
21 Dah njegov raspaljuje ugljevlje i plamen mu izlazi iz usta.
Його по́дих розпалює ву́гіль, і бу́хає по́лум'я з па́щі його.
22 U vratu mu stoji sila, i pred njim ide strah.
Сила ночує на шиї його, а страх перед ним утікає.
23 Udi mesa njegova spojeni su, jednostavno je na njemu, ne razmièe se.
М'ясо нутра́ його міцно тримається, — воно в ньому тверде́, не хитається.
24 Srce mu je tvrdo kao kamen, tvrdo kao donji žrvanj.
Його серце, мов з каменя вилите, і тверде́, як те долішнє жо́рно!
25 Kad se digne, dršæu junaci, i od straha oèišæaju se od grijeha svojih.
Як підво́диться він, перелякуються силачі́, та й ховаються з жа́ху.
26 Da ga udari maè, ne može se održati, ni koplje ni strijela ni oklop.
Той меч, що дося́гне його, не встої́ть, ані спис, ані ра́тище й па́нцер.
27 Njemu je gvožðe kao pljeva, a mjed kao trulo drvo.
За солому залізо вважає, а мідь — за гнилу́ дереви́ну!
28 Neæe ga potjerati strijela, kamenje iz praæe njemu je kao slamka;
Син лука, стріла, не приму́сит увтікати його, камі́ння із пра́щі для нього зміняється в сіно.
29 Kao slama su mu ubojne sprave, i smije se baèenom koplju.
Булаву́ уважає він за соломи́нку, і сміється із по́свисту ра́тища.
30 Pod njim su oštri crepovi, stere sebi oštre stvari u glibu.
Під ним гостре чере́п'я, — лягає на го́стре, немов у болото.
31 Èini, te vri dubina kao lonac, i more se muti kao u stupi.
Чинить він, що кипить глибочі́нь, мов горня́, і обе́ртає море в окрі́п.
32 Za sobom ostavlja svijetlu stazu, rekao bi da je bezdana osijedjela.
Стежка світить за ним, а безо́дня здається йому́ сиви́ною.
33 Ništa nema na zemlji da bi se isporedilo s njim, da bi stvoreno bilo da se nièega ne boji.
Немає подоби йому на землі, він безстрашним створений,
34 Što je god visoko prezire, car je nad svijem zvijerjem.
він бачить усе, що висо́ке, він цар над усім пишним зві́р'ям!“
