Jov 10
1 Dodijao je duši mojoj život moj; pustiæu od sebe tužnjavu svoju, govoriæu u jadu duše svoje.
Життя моє стало бридке́ для моєї душі... Нехай наріка́ння своє я на се́бе пущу́, нехай говорю́ я в гірко́ті своєї душі!
2 Reæi æu Bogu: nemoj me osuditi; kaži mi zašto se preš sa mnom.
Скажу Богові я: Не осу́джуй мене́! Повідо́м же мене, чого став Ти зо мною на прю?
3 Je li ti milo da èiniš silu, da odbacuješ djelo ruku svojih i savjet bezbožnièki obasjavaš?
Чи це добре Тобі, що Ти гно́биш мене́, що пого́рджуєш тво́ривом рук Своїх, а раду безбожних осві́тлюєш?
4 Jesu li u tebe oèi tjelesne? vidiš li kao što vidi èovjek?
Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить люди́на люди́ну?
5 Jesu li dani tvoji kao dani èovjeèji, i godine tvoje kao vijek ljudski,
Хіба Твої дні — як дні лю́дські, чи лі́та Твої — як дні мужа,
6 Te istražuješ moje bezakonje i za grijeh moj razbiraš?
що шукаєш провини моєї й виві́дуєш гріх мій,
7 Ti znaš da nijesam kriv, i nema nikoga ko bi izbavio iz tvoje ruke.
хоч ві́даєш Ти, що я не беззако́нник, та нема, хто б мене врятува́в від Твоєї руки?
8 Tvoje su me ruke stvorile i naèinile, i ti me otsvuda potireš.
Твої руки створили мене і вчинили мене́, потім Ти обернувся — і гу́биш мене.
9 Opomeni se da si me kao od kala naèinio, i opet æeš me u prah obratiti.
Пам'ятай, що мов глину мене оброби́в Ти, — і в порох мене оберта́єш.
10 Nijesi li me kao mlijeko slio i kao sir usirio me?
Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згусти́в Ти мене, мов на сир?
11 Navukao si na me kožu i meso, i kostima i žilama spleo si me.
Ти шкірою й тілом мене зодяга́єш, і сплів Ти мене із костей та із жил.
12 Životom i milošæu darivao si me; i staranje tvoje èuvalo je duh moj.
Життя й милість пода́в Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.
13 I sakrio si to u srcu svojem; ali znam da je u tebe.
А оце заховав Ти у серці Своє́му, — я знаю, що є воно в Тебе:
14 Ako sam zgriješio, opazio si me, i nijesi me oprostio bezakonja mojega.
якщо я грішу́, Ти мене стереже́ш, та з провини моєї мене не очи́щуєш.
15 Ako sam skrivio, teško meni! ako li sam prav, ne mogu podignuti glave, pun sramote i videæi muku svoju.
Якщо я провиню́ся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підня́ти свою голову, си́тий стидо́м та напо́єний горем своїм!
16 I ako se podigne, goniš me kao lav, i opet èiniš èudesa na meni.
А коли піднесе́ться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і зно́ву предивно зо мною пово́дишся:
17 Ponavljaš svjedoèanstva svoja protiv mene, i umnožavaš gnjev svoj na me; vojske jedna za drugom izlaze na me.
поно́влюєш свідків Своїх проти мене, помно́жуєш гнів Свій на мене, ві́йсько за ві́йськом на мене Ти шлеш.
18 Zašto si me izvadio iz utrobe? o da umrijeh! da me ni oko ne vidje!
І на́що з утро́би Ти вивів мене? Я був би помер, — і жодні́сіньке око мене не побачило б,
19 Bio bih kao da nigda nijesam bio; iz utrobe u grob bio bih odnesen.
як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гро́бу.
20 Nije li malo dana mojih? prestani dakle i okani me se da se malo oporavim,
Отож, дні мої нечисле́нні, — перестань же, й від мене вступи́сь, і нехай не турбу́юся я бодай тро́хи,
21 Prije nego otidem odakle se neæu vratiti, u zemlju tamnu i u sjen smrtni,
поки я не піду́ — й не верну́ся! — до кра́ю темно́ти та смертної тіні,
22 U zemlju tamnu kao mrak i u sjen smrtni, gdje nema promjene i gdje je vidjelo kao tama.
до те́много кра́ю, як мо́рок, до тьмя́ного краю, в якому поря́дків нема, і де світло, як те́мрява“.
