Postanak 8
1 A Bog se opomenu Noja i svijeh zvijeri i sve stoke što bjehu s njim u kovèegu; i posla Bog vjetar na zemlju da uzbije vodu.
І згадав Бог про Ноя, і про кожну звірину́ та про всяку худобу, що були з ним у ковчезі. І Бог навів вітра на землю, — і вода заспоко́їлась.
2 I zatvoriše se izvori bezdanu i ustave nebeske, i dažd s neba prestade.
І закрились джере́ла безодні та небесні розтвори, — і дощ з неба спини́вся.
3 I stade voda opadati na zemlji, i jednako opadaše poslije sto i pedeset dana;
І верталась вода з-над землі, верталась постійно. І стала вода спада́ти по ста й п'ятидесяти днях.
4 Te se ustavi kovèeg sedmoga mjeseca dana sedamnaestoga na planini Araratu.
А сьомого місяця, на сімнадцятий день місяця ковчег спинився на горах Араратських.
5 I voda opadaše sve veæma do desetoga mjeseca; i prvoga dana desetoga mjeseca pokazaše se vrhovi od brda.
І постійно вода спадала аж до десятого місяця. А першого дня десятого місяця завиднілися гірські вершки.
6 A poslije èetrdeset dana otvori Noje prozor na kovèegu, koji bješe naèinio;
І сталося по сорока днях, Ной відчинив вікно ковчегу, що його він зробив.
7 I ispusti gavrana, koji jednako odlijetaše i dolijetaše dokle ne presahnu voda na zemlji.
І вислав він крука. І літав той туди та назад, аж поки не висохла вода з-над землі.
8 Pa pusti i golubicu da bi vidio je li opala voda sa zemlje.
І послав він від себе голубку, щоб побачити, чи не спа́ла вода з-над землі.
9 A golubica ne našavši gdje bi stala nogom svojom vrati se k njemu u kovèeg, jer još bješe voda po svoj zemlji; i Noje pruživši ruku uhvati je i uze k sebi u kovèeg.
Та не знайшла та голубка місця спочинку для стопи своєї ноги, і вернулась до нього до ковчегу, бо стояла вода на поверхні всієї землі. І вистромив руку, і взяв він її, та й до себе в ковчег упустив її.
10 I poèeka još sedam dana, pa opet ispusti golubicu iz kovèega.
І він зачекав іще других сім день, і знову з ковчегу голубку послав.
11 I pred veèe vrati se k njemu golubica, i gle, u kljunu joj list maslinov, koji bješe otkinula; tako pozna Noje da je opala voda sa zemlje.
І голубка вернулась до нього вечірнього ча́су, — і ось у неї в дзюбку́ лист оливковий зірваний. І довідався Ной, що спала вода з-над землі.
12 Ali poèeka još sedam dana, pa opet ispusti golubicu, a ona mu se više ne vrati.
І він зачекав іще других сім день, і голубку послав. І вже більше до нього вона не вернулась.
13 Šest stotina prve godine vijeka Nojeva prvi dan prvoga mjeseca usahnu voda na zemlji; i Noje otkri krov na kovèegu, i ugleda zemlju suhu.
І сталося, року шістсотого й першого, місяця першого, першого дня місяця — висохла вода з-над землі. І Ной зняв даха ковчегу й побачив: аж ось висохла поверхня землі!
14 A drugoga mjeseca dvadeset sedmoga dana bješe sva zemlja suha.
А місяця другого, двадцятого й сьомого дня місяця — висохла земля.
15 Tada reèe Bog Noju govoreæi:
І промовив Ноєві Господь, кажучи:
16 Izidi iz kovèega ti i žena tvoja i sinovi tvoji i žene sinova tvojih s tobom;
„Вийди з ковчегу ти, а з тобою жінка твоя, і сини твої, і невістки твої.
17 Sve zvijeri što su s tobom od svakoga tijela, ptice i stoku i što god gamiže po zemlji, izvedi sa sobom, neka se raziðu po zemlji, i neka se plode i množe na zemlji.
Кожну звірину, що з тобою вона, від кожного тіла з-посеред птаства, і з-посеред скотини, і з-посеред усіх плазунів, що плазують по землі, повиводь із собою. І хай роя́ться вони на землі, і нехай на землі вони плодяться та розмножуються“.
18 I izide Noje i sinovi njegovi i žena njegova i žene sinova njegovijeh s njim.
І вийшов Ной, а з ним сини його, і жінка його, і невістки його.
19 Sve zvijeri, sve sitne životinje, sve ptice i sve što se mièe po zemlji po svojim vrstama izidoše iz kovèega.
Кожна звірина, кожен плазун, усе птаство, усе, що рухається на землі, за родами їхніми — вийшли з ковчегу вони.
20 I naèini Noje žrtvenik Gospodu, i uze od svake èiste stoke i od svijeh ptica èistijeh, i prinese na žrtveniku žrtve paljenice.
І збудував Ной жертівника Господе́ві. І взяв він із кожної чистої худоби й з кожного чистого птаства, і приніс на жертівнику цілопа́лення.
21 I Gospod omirisa miris ugodni, i reèe u srcu svojem: neæu više kleti zemlje s ljudi, što je misao srca èovjeèijega zla od malena; niti æu više ubijati svega što živi, kao što uèinih.
І почув Господь пахощі любі, і в серці Своєму промовив: „Я вже більше не буду землі проклинати за людину, бо нахил людського серця лихий від віку його молодого. І вже більше не вбиватиму всього живого, як то Я вчинив був.
22 Otsele dokle bude zemlje, neæe nestajati sjetve ni žetve, studeni ni vruæine, ljeta ni zime, dana ni noæi.
Надалі, по всі дні землі, сівба та жнива, і холоднеча та спека, і літо й зима, і день та ніч — не припиняться!“
A Dove is Sent Forth from the Ark
