Притчи 7
1 Сын мой! храни слова мои и заповеди мои сокрой у себя.
Сину мій, бережи ти слова́ мої, мої ж заповіді заховай при собі,
2 Храни заповеди мои и живи, и учение мое, как зрачок глаз твоих.
бережи мої заповіді — та й живи, а наука моя — немов в о́чах твоїх та зіни́ця,
3 Навяжи их на персты твои, напиши их на скрижали сердца твоего.
прив'яжи їх на па́льцях своїх, напиши на табли́ці тій серця свого!
4 Скажи мудрости: “Ты сестра моя!”, и разум назови родным твоим,
На мудрість скажи: „Ти сестра моя!“а розум назви: „ Мій дові́рений!“
5 чтобы они охраняли тебя от жены другого, от чужой, которая умягчает слова свои.
щоб тебе стерегти́ від блудни́ці, від чужи́нки, що мовить м'яке́нькі слова́.
6 Вот, однажды смотрел я в окно дома моего, сквозь решетку мою,
Бо я визира́в був в вікно свого дому, через ґрати мого вікна́,
7 и увидел среди неопытных, заметил между молодыми людьми неразумного юношу,
і приглядавсь до неві́ж, розглядався між мо́лоддю. І юна́к ось, позба́влений розуму,
8 переходившего площадь близ угла ее и шедшего по дороге к дому ее,
прохо́див по ринку при розі його, і ступив по дорозі до дому її,
9 в сумерки в вечер дня, в ночной темноте и во мраке.
коли вітере́ць повівав був увечорі дня, у те́мряві ночі та мо́року.
10 И вот - навстречу к нему женщина, в наряде блудницы, с коварным сердцем,
Аж ось жінка в убра́нні блудни́ці назу́стріч йому́, із серцем підсту́пним,
11 шумливая и необузданная; ноги ее не живут в доме ее:
галасли́ва та непогамо́вана, її но́ги у домі своїм не бувають:
12 то на улице, то на площадях, и у каждого угла строит она ковы.
раз на вулиці, раз на майда́нах, і при кожному ро́зі чату́є вона.
13 Она схватила его, целовала его, и с бесстыдным лицом говорила ему:
І вхопи́ла вона його міцно та й поцілувала його, безсоро́мним зробила обличчя своє та й сказала йому:
14 “Мирная жертва у меня: сегодня я совершила обеты мои;
„У мене тепер мирні жертви, — ви́повнила я сьогодні обі́ти свої!
15 поэтому и вышла навстречу тебе, чтобы отыскать тебя, и - нашла тебя;
Тому́ то я вийшла назу́стріч тобі, пошукати обличчя твого́, — і знайшла я тебе!
16 коврами я убрала постель мою, разноцветными тканями Египетскими;
Килима́ми я ви́стелила своє ло́же, — ткани́нами різних кольо́рів з єгипетського полотна́,
17 спальню мою надушила смирною, алоем и корицею;
посте́лю свою я поси́пала ми́ррою, ало́єм та цинамо́ном.
18 зайди, будем упиваться нежностями до утра, насладимся любовью,
Ходи ж, аж до ра́нку впива́тися будем коха́нням, любов'ю наті́шимось ми!
19 потому что мужа нет дома: он отправился в дальнюю дорогу;
Бо вдома нема чоловіка, — пішов у далеку дорогу:
20 кошелек серебра взял с собою; придет домой ко дню полнолуния”.
вузлик срібла́ він узяв в свою руку, — хіба́ на день по́вні пове́рне до дому свого“.
21 Множеством ласковых слов она увлекла его, мягкостью уст своих овладела им.
Прихили́ла його велемо́вством своїм, обле́сливістю своїх губ його зва́била, —
22 Тотчас он пошел за нею, как вол идет на убой, и как пес - на цепь, и как олень - на выстрел,
він ра́птом за нею пішов, немов віл, до зарі́зу прова́джений, і немов пес, що ведуть його на ланцюгу́ до ув'я́знення,
23 доколе стрела не пронзит печени его; как птичка кидается в силки, и не знает, что они - на погибель ее.
як той птах, поспішає до сі́тки, і не знає, що це на життя його па́стка ...
24 Итак, дети, слушайте меня и внимайте словам уст моих.
А тепер, мої діти, мене ви послу́хайте, і на слова́ моїх уст уважа́йте:
25 Да не уклоняется сердце твое на пути ее, не блуждай по стезям ее,
Хай не збо́чує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежка́ми її,
26 потому что многих повергла она ранеными, и много сильных убиты ею,
бо вона багатьох уже тру́пами ки́нула, і числе́нні всі, нею заби́ті!
