Иов 4
1 И отвечал Елифаз Феманитянин и сказал:
І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
2 если попытаемся мы сказать к тебе слово, - не тяжело ли будет тебе? Впрочем кто может возбранить слову!
„Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
3 Вот, ты наставлял многих и опустившиеся руки поддерживал,
Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
4 падающего восставляли слова твои, и гнущиеся колени ты укреплял.
того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
5 А теперь дошло до тебя, и ты изнемог; коснулось тебя, и ты упал духом.
А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
6 Богобоязненность твоя не должна ли быть твоею надеждою, и непорочность путей твоих - упованием твоим?
Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
7 Вспомни же, погибал ли кто невинный, и где праведные бывали искореняемы?
Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
8 Как я видал, то оравшие нечестие и сеявшие зло пожинают его;
Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
9 от дуновения Божия погибают и от духа гнева Его исчезают.
вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
10 Рев льва и голос рыкающего умолкает, и зубы скимнов сокрушаются;
Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
11 могучий лев погибает без добычи, и дети львицы рассеиваются.
Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
12 И вот, ко мне тайно принеслось слово, и ухо мое приняло нечто от него.
І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
13 Среди размышлений о ночных видениях, когда сон находит на людей,
У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
14 объял меня ужас и трепет и потряс все кости мои.
спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
15 И дух прошел надо мною; дыбом стали волосы на мне.
і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
16 Он стал, - но я не распознал вида его, - только облик был пред глазами моими; тихое веяние, - и я слышу голос:
Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
17 человек праведнее ли Бога? и муж чище ли Творца своего?
„Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
18 Вот, Он и слугам Своим не доверяет и в Ангелах Своих усматривает недостатки:
Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
19 тем более - в обитающих в храминах из брения, которых основание прах, которые истребляются скорее моли.
Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!
20 Между утром и вечером они распадаются; не увидишь, как они вовсе исчезнут.
Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
21 Не погибают ли с ними и достоинства их? Они умирают, не достигнув мудрости.
Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
