Кынтаря кынтэрилор 1
1 Кынтаря кынтэрилор, фэкутэ де Соломон.
Соломонова Пісня над піснями.
2 Сэ мэ сэруте ку сэрутэриле гурий луй! Кэч тоате дезмердэриле тале сунт май буне декыт винул,
„Нехай він цілує мене поцілу́нками уст своїх, — бо ліпші коха́ння твої від вина!
3 мироденииле тале ау ун мирос плэкут. Нумеле тэу есте ка о мирясмэ вэрсатэ. Де ачея те юбеск пе тине фетеле!
На запах оливи твої запашні́, твоє йме́ння — неначе олива розлита, тому діви кохають тебе!
4 Траӂе-мэ дупэ тине! Ши хайдем сэ алергэм! Ымпэратул мэ дуче ын одэиле луй… Не вом весели ши не вом букура де тине; вом лэуда дезмердэриле тале май мулт декыт винул! Пе дрепт ешть юбит.
Потягни ти мене за собою, біжім! Цар впровадив мене у пала́ти свої, — ми радіти та ті́шитись будемо тобою, згадаємо коха́ння твої, від вина приємніші, — поправді кохають тебе!
5 Сунт нягрэ, дар сунт фрумоасэ, фийче але Иерусалимулуй, кум сунт кортуриле Кедарулуй ши кум сунт ковоареле луй Соломон.
Дочки єрусалимські, — я чорна та гарна, немов ті намети кеда́рські, мов за́навіси Соломонові!
6 Ну вэ уйтаць кэ сунт аша де негричоасэ, кэч м-а арс соареле. Фиий мамей меле с-ау мыният пе мине ши м-ау пус пэзитоаре ла вий. Дар вия фрумусеций меле н-ам пэзит-о.
Не дивіться на те, що смугля́венька я, бож сонце мене опали́ло, — сини неньки моєї на мене розгні́валися, настанови́ли мене сторожи́ти виноградники, — та свого виноградника власного не встерегла я!“
7 Спуне-мь ту, пе каре те юбеште инима мя, унде ыць пашть оиле, унде те одихнешть ла амязэ? Кэч де че сэ умблу ка о рэтэчитэ пе ла турмеле товарэшилор тэй? –
„Скажи ж мені ти, кого покохала душа моя: Де́ ти пасеш? Де даєш ти спочи́ти у спе́ку ота́рі? Пощо́ біля стад твоїх друзів я буду, немов та причи́нна?“
8 Дакэ ну штий, о, ту, чя май фрумоасэ динтре фемей, ешь пе урмеле оилор ши паште-ць езий лынгэ колибеле пэсторилор!
„Якщо ти не знаєш цього́, вродливі́ша посеред жіно́к, то вийди собі за слідами отари, і випа́суй при ша́трах пасту́ших козля́тка свої“.
9 Ку япа ынхэматэ ла кареле луй Фараон те асемэн еу пе тине, скумпа мя.
„Я тебе прирівня́в до лошиці в воза́х фараонових, о моя ти подру́женько!
10 Че фрумошь ыць сунт ображий ын мижлокул лэнцишоарелор де ла гыт ши че фрумос ыць есте гытул ын мижлокул ширурилор де мэргэритаре!
Гарні щі́чки твої поміж шну́рами пе́рел, а шийка твоя — між разка́ми намиста!
11 Ыць вом фаче деч лэнцишоаре де аур, ку стропитурь де арӂинт. –
Ланцюжки́ золоті ми поробимо тобі разом із срібними ку́льками!“
12 Кыт стэ ымпэратул ла маса луй, нардул меу ышь рэспындеште миросул.
„Доки цар при своє́му столі, то мій нард видає́ свої па́хощі.
13 Пряюбитул меу ымь есте ка ун мэнункь де мир каре се одихнеште ынтре цыцеле меле.
Мій коханий для мене — мов ки́тиця ми́рри: спочиває між пе́рсами в мене!
14 Пряюбитул меу есте пентру мине ун стругуре де мэлиницэ дин вииле дин Ен-Геди. –
Мій коханий для мене — мов ки́прове гроно в ен-ґе́дських сада́х-виноградах“!
15 Че фрумоасэ ешть, юбито, уйте че фрумоасэ ешть, ку окий тэй де порумбицэ! –
„Яка ти прекрасна, моя ти подру́женько, яка ти хороша! Твої очі немов голуби́ні!“
16 Че фрумос ешть, пряюбитуле, че плэкут ешть! Вердяца есте патул ностру! –
„Який ти прекрасний, о мій ти коханий, який ти приємний! а ложе нам — зе́лень!
17 Чедрий сунт гринзиле каселор ноастре ши кипароший сунт пардоселиле ноастре. –
Бруси наших домів — то кедри́ни, стелі в нас — кипари́си!“
